У XXI столітті поезію розглядають як щось архаїчне. Більшість людей вважає, що вірші – це для наших дідусів і бабусь, що це не для молодих людей. У Чернівцях різні та навіть невідомі активісти прикрашають стіни поезією і роблять мистецтво доступнішим для читача, а місто – красивішим.
Зробити поезію актуальним трендом – благородна мета. Ми спробуємо долучитися до неї та розповісти про вірші на стінах у Чернівцях.
У одному з спальних районів, у дворику на розі вулиці Небесної сотні та проспекту Незалежності обшарпану стіну підсобки закладу швидкого харчування прикрасили хоку відомого буковинського письменника Василя Кожелянка.
На вулиці Доброго поезія на стіні для чернівчан та туристів стала фотозоною.
Спускаюсь на найглибше дно,
Злітаю на крилі крутім,
І п’ю із попелом вино,
Будую із кропиви дім.
Одну за тінню назирці,
Ядуча жовч – союзник мій,
Шляхи ведуть до манівці,
Стою незрячий і німий. . . .
На вулиці Тобілевича на стіні одного з будинків живе вірш українського поета, журналіста, шістдесятника Василя Симоненка.
Дівчино, скажу тобі відверто,
Ти не ображайсь за прямоту:
Я люблю тебе таку уперту,
Отаку лукаву і просту.
Бо коли б зробилася другою,
Хоч на мить скорилася мені,
Я б тоді не бігав за тобою,
Не складав би віршики-пісні.
Я б на тебе поглядав звисока,
Сам собою чванився б: ось я!
Дівчино кохана, кароока,
Поки непокірна — ти моя.
На стіні позаду кінотеатру «Чернівці» написаний романтичний вірш-зізнання у коханні. Автор вірша А. Андрійчук.
У дворику на вулиці Університетській в Чернівцях молодь розписала поетичними рядками української письменниці Катерини Бабкіної занедбаний фасад будівлі.
Не йди. Бо завтра буде сніг.
Ми будем дихати в долоні
і сподіватися відлиг
у нашому Ієрихоні.
Не дихай. Блюз із приймачів
зруйнує світ навколо тебе,
бо безіменні сурмачі
прийдуть не з заходу, а з неба
у місто підпісочних криг,
холодних снів і теплих течій…
Не бійся. Мур впаде, як сніг.
Легенький сніг на наші плечі.
На вулиці Івана Франка є відомий вірш українського прозаїка, поета, культуролога, автора концептуального журнального проекту «Четвер» Юрка Іздрика.
Нам конче потрібно бути потрібними
і добре б завжди залишатися добрими
і кожен щоб мав хоч когось але рідного
й у собі тримав хоч би щось непідробне
