#НАШІЛЮДИВСЮДИ – це шлях у нікуди?

#НАШІЛЮДИВСЮДИ – це шлях у нікуди?
#НАШІЛЮДИВСЮДИ – це шлях у нікуди?
1 вересня на сторінці Вконтакті гурт O.torvald виклав новий альбом – #нашілюдивсюди. Станом на 21:00 під записом набралось півтори тисячі лайків, проте у коментарях більшість фанатів були обурені. Ще не так давно рокерська група спробувала себе у жанрі електронної музики, і насправді цей експеримент гідний поваги.

Читайте також: Безцензурне інтерв’ю з O.Torvald

У свій час одна з найкращих груп кінця 90-х, британська Radiohead насмілилась на відчайдушний крок. Вони були оригінальні, певний період вважались надією класичного року, тому різка зміна музичної стилістики була для них гірше самогубства. Альбом «Kid A» став першим електронним в історії групи. Звісно, вони втратили частину фанатів, але воно було того варте: група відкрила нові горизонті як для себе, так і для своїх послідовників. А що ж з O.torvald? Хлопці старались, але назвати #нашілюдивсюди оригінальним альбомом важко. Він звучить як будь-яка поп-рок група кінця нульових. У вільному доступі зараз 9 композицій, які будуть доповнені ще кількома треками у делюкс версії, котра згодом вийде у продаж в інтернеті.

З усього альбому з претензією на щось непогане було написано лише два треки – «Вирвана» та «#нашілюдивсюди», у другій видно сильний посил та ідею. «Вирвана» – пісня добре оформлена, з адекватним текстом, немає майже нічого зайвого. Інші ж пісні тяжко западають в душу та залишають змішаний присмак хорошого та чогось дуже провального, проте нехай це вирішує звичайний слухач.
Чи вносить нову лепту їхнє творіння в українську музику? Можливо, так. Проте він нічого не означає для світової музкультури, груп зі схожим звучанням зараз безліч. І саме тут приходить усвідомлення головної проблеми вітчизняного шоу-бізнесу. Більша його частина неоригінальна, посередня та спрямована на отримання прибутку. В жодному разі не хочеться образити музикантів, які роками працюють заради розвитку індустрії, ця робота дуже складна, а шлях до слави складніший, проте не можна ігнорувати очевидні речі. Причина українських проблем, як завжди, у грошах. Логіка дуже проста: навіщо щось змінювати у справі, якщо вона все одно прибуткова?

Зазвичай слухання нашої музики нагадує ситуацію, коли після поганого фільму у залі підіймається продюсер і аплодує, тому що знає, як тяжко створюється кіно. Ми слухаємо наше не тому, що ми це любимо, а тому, що ми за це раді. В жодному разі не можна сказати про це у глобальному плані, тому що в Україні безліч виконавців, які пишуть про те, що відчувають, розвивають власний стиль та не опускаються до плагіату. Я часто дивився живі концерти наших груп, звертав увагу на натовп, який збирався, і розумів, що народись ця група десь у Європі, вони би збирали цілі стадіони. У нас на це здатні буквально пару колективів. Але зазвичай вони не вирізняються чимось глибоким або оригінальним, тому звичайний слухач, може, ніколи і не збагне, наскільки глобальним явищем є Українська Музика .

Вихід із ситуації простий: не достатньо бути музикантом, потрібно змінюватись, створювати і не боятися відповідальності за створене.

Навіть якісь дрібні фішки у звучанні, які у нас прирівнюють ледь не до музичної революції, у великому світі вже давно увійшли у звичний порядок речей. І якщо ми хочемо стати частиною цього Світу, мусимо старатись.

Нам потрібно навчитись вказувати на чужі помилки, але і вміти виправляти власні. Тільки так музика стане цікавішою, а особистості музикантів яскравішими. Отож, зараз ми можемо лише сподіватись на те, що ім’я Євгена Галича колись займе важливе місце у історії, але, на жаль, зараз нам до цього ще потрібно багато зробити.
Автор: Алексей Манютин

Підписуйтесь на нас в Telegram, Facebook, Instagram

Поділитись

Написати коментар