22-річна співвласниця домашнього бару 28/33 Анна Манчул – звичайна дівчина, яка до відкриття власної справи працювала 4 роки офіціантом. Вона приїздила до Чернівців з маленького міста Кам’янець-Подільський ще п’ять років тому – на навчання. Врешті залишилася у Чернівцях і повертатися жити додому не планує.
Інший співвласник – Артем Жук. Активіст, громадський діяч, підприємець. З ним ми знайомили вас у статті «У Чернівцях залишаються дурні або відчайдухи». Партнерство Ані та Атрема – співвідповідальне. Вони доповнюють одне одного та підтримують. Роблять все для того, щоб розвивати свою справу якісно та отримувати від цього задоволення.
Назва бару 28/ 33 запам’ятовується відразу, тому що в ній скорочена адреса закладу: вулиця 28 червня, будинок №33. Гасло бару також доволі просте: «Улюблений домашній бар. Крафтове пиво і крафтовий алкоголь».
See Life поспілкувався з Анею та дізнався, чи важко молодій дівчині налагоджувати бізнес, щодня вирішувати безліч питань і знаходити час на особисте життя.
– Ким ти бачила себе у дитинстві?
– Ще з дитячого садочку я дуже мріяла бути вчителькою української мови. У мене було багато іграшок, я всіх їх садила на дивані, розставляла зошити. За списком перевіряла присутність: імена та прізвища сама спеціально придумувала. Потім перехотіла бути вчителькою, але все одно так сталося, що я поступила на філологічний факультет. Від цього я не втекла, але в майбутньому я не бачу себе вчителькою. Зараз дуже складні діти. Мені здається, я з ними не знайду спільну мову.
– Які книги ти читаєш?
– Чесно? Зараз дуже мало часу для читання. Остання прочитана мною книга – роман «Анна Кареніна» Льва Толстого. Але прочитала два місяці тому. Зараз читаю Драйзера, його розповіді, але часу на читання насправді мало. Але в загальному мені більше подобається класика: російська, англійська. А от сучасних письменників взагалі не сприймаю.
– Яку музику слухаєш?
– Дуже-дуже різношерстну. Від румунського репу до важкої музики. Але зараз подобається щось лайтове.
– А плейлист в бар хто складає: ти чи Артем?
– Як коли. Але в нас смаки збігаються, тому проблем з вибором музики не виникає.
– Який твій перший досвід роботи?
– Я збирала яблука. Правда, це було в мене вдома, але, по факту, перші мої зароблені гроші. Я назбирала 3 чи 4 мішки яблук. Тоді мені було 12-13 років, не більше. Але на що я витратила ці перші гроші – я не пам’ятаю.
А наступну свою роботу я знайшла після 2-го курсу. Влітку я працевлаштувалася і це було перше моє літо у Чернівцях. Дуже довгий час працювала офіціанткою: спочатку в одному закладі, потім – у іншому. І тепер ми з Артемом відкрили бар.
– Як виникла ідея відкрити бізнес?
– Ми з Артемом давно знайомі – більше трьох років. Коли ми бачились, частенько жартували фразами «Давай відкриємо свій бар». Все було на рівні жартів, не більше. Але якось, коли Артем вже жив недалеко від мене, буквально за три хвилини ходьби, вийшовши з роботи, зателефонував мені і запропонував зустрітися. Здавалось би, все як завжди. Але того дня він не пожартував, а серйозно запропонував: «Ань, давай відкриємо свій бар. Скільки ти можеш працювати офіціанткою?». Я як завжди посміялася тоді, але тема набрала обертів і ми в той же вечір почали будувати плани.
Пізніше зайшли у приміщення теперішнього нашого бару і відразу зрозуміли, що це те, що нам потрібно. Нам дуже сподобались дерев’яні стіни, якось все відразу стало рідним. Вирішили, що будемо тут, і почали працювати. Трішки затягнулася наша робота, тому що ми не працювали у дні, коли у нас не було натхнення. В такі дні нічого не можемо зробити, а через силу навіть не хотіли. Коли був настрій, ми сідали і планували. Коли не було – відкладали на завтра, тому що з поганим настроєм не хотіли планувати.
Відкриття бару – ініціатива Артема. І я йому за це зараз дуже-дуже вдячна. Я не шкодую про цей крок.
– І в тебе не було жодних сумнівів?
– У мене були сумніви. Багато людей мені казали: «Аня, Артем тобі чужа людина. Ти не боїшся? Тобі не страшно?». Трішки мені і справді було страшно, бо ми не були дуже близькими друзями. А зараз – зовсім не боюся. Я знаю, що ця людина надійна, я йому довіряю. Які б там труднощі не виникали, навіть сварки бувають деколи, але я знаю, що все буде добре, що Артем підтримає мене завжди. Так само, як і я його. Ми дуже добре знаходимо зараз спільну мову.
– Як налагоджували бізнес?
– Коли ти робиш бізнес з партнером, то можна чітко розмежовувати обов’язки, а можна доповнювати один одного. У нашому випадку – ми просто доповнюємо. Кожен тягне все і кожен тягне своє. Коли ти бачиш, що твій партнер не встигає, ти без зайвих слів береш на себе ці зобов’язання і підтягуєш справи партнера. І це взаємно.
– За що ти відповідальна на початку налагодження?
– У нас немає чітких обов’язків, які були б закріплені за кимось окремо. У нас все спільно. Я трішки частіше займаюся бухгалтерським обліком, замовленнями, а Артем частіше господарські питання вирішує. Наприклад, щось поламалось – Артем робить так, щоб все працювало.
– Що тобі найбільше подобається робити під час організації роботи бару?
Прибирати. Чесно, мені дуже подобається все прибирати, мити, протирати столи. Ще я дуже люблю мити підлогу. Коли у нашої прибиральниці вихідний, я з задоволенням наводжу чистоту у барі.
– Скільки людей зараз у команді?
– Ми з Артемом, Олексій, Аня і Пєтя. Поки що працюємо п’ятеро, але з часом з’являтимуться нові люди у нашій команді. От ці люди, які зараз у нас є, – дуже хороші і надійні. Хочеться і надалі з ними працювати і набирати таких надійних людей. Важко зараз знайти тих, хто дійсно хоче працювати, кому це буде подобатися.
Бармен Олексій має дуже хороший досвід, він працював в Києві. Йому подобається у нас. Ані також дуже подобається, я помітила це з першого дня. Пєтя розробляє кухонне меню, також має хороший досвід. Важливо, що вони не прийшли просто заробити гроші. Це їхнє, вони отримують насолоду від роботи. Для нас з Артемом це дуже важливо. Нам справді більш важливий запал людини, ніж те, де і скільки вона працювала.
– Чи важко молодій дівчині бути керівником, приймати рішення, щодня вирішувати багато проблем?
– З одного боку важко, але з іншого я розумію, що я не сама, що є Артем, з яким ми спільно вирішуємо проблеми. Я знаю, що у важкій ситуації я можу зателефонувати до Артема і він мені допоможе. І навпаки. Трішки важко, але я стараюся не думати про те, що я така молода, а вже сила-силенна проблем. Завдяки Артему я не хвилююся.
– А як проходить процес планування справ?
– Ми не плануємо справи. Ми приходимо і обговорюємо, що сьогодні маємо зробити. У нас було таке, що ми писали списки справ, але особисто мені списки не допомагають. Бо, якщо чесно, зараз ми самі собі не належимо. Поки що ми належимо нашій роботі, поки вона не працює як годинник. Але зараз ми докладаємо всіх зусиль, щоб все було налагоджено і працювало як конвеєр.
– Чи вдається поєднувати особисте життя і бізнес?
– Вдається, тому що день, хоч і сповнений справами, але все-таки з вільним графіком. А бар поки що працює тільки з 18 до 22 год. Тому я встигаю зробити все, що планую. Але я віддаюся більше роботі в барі, ніж особистому життю. Не беру до уваги ці всі стереотипи, що дівчині потрібно швидко виходити заміж. Мої батьки одружилися, коли їм було по 28 років. І все життя вони прекрасно живуть. Думаю, краще не квапитися заміж, а робити свідомий вибір.
– Чи можлива дружба і гроші в одній справі?
– Ми не уступаємо у рішеннях щодо грошей через дружбу. Ми сідаємо і кожен приводить аргументи, чому вважає своє рішення правильним, чим воно корисне, чому вважаємо саме так. Дружба нам навіть допомагає, тому що коли виникають сварки, то тривають не довше п’яти хвилин. Потім ми просимо вибачення і миримося. Але і сварки бувають дуже рідко, бо я довіряю Артему, його смаку, його рішенням.
– Як оцінюєш конкуренцію з іншими уже відомими барами?
– Ми знаємо, що зараз відкривають багато барів. Це ніби така фішка у Чернівцях – відкрити бар. Але треба оцінювати здорово конкуренцію. Не пхати палки у колеса. І навіть коли ми приходимо з Артемом у якийсь бар, новий чи не новий, ми ніколи не говоримо, що не так і де не так. Якщо маємо якісь зауваження, обговорюємо між собою.
А взагалі – круто, що є конкуренція. Круто, що місто розвивається.
– Яке твоє улюблене місце у Чернівцях?
– Бар 28/33. Ще мені подобається Канапа, я пропрацювала там три роки. Це для мене дуже рідне місце. У мене дуже добре ставлення до власників, мені подобається, що туди приходять хороші люди і що там хороша атмосфера. Ще подобається бар Панської гуральні.
– Яке у тебе ставлення до грошей?
– Як я вже згадувала, пішла працювати з другого курсу, тому що мені подобається розпоряджатися своїми грошима і самій на себе заробляти. Але гроші поки що я ще не навчилась цінувати, частіше витрачаю їх, ніж відкладаю. З капіталом на цей бізнес мені допомогли батьки і бабуся. От ці гроші, якими вони мені дуже допомогли, я справді ціную.
– Які труднощі молодого підприємця?
– Гроші. Завжди не вистачає грошей. Ти хочеш зробити більше, але розумієш, що фінанси обмежені. І треба на чомусь економити. Економимо на собі. Бо які можуть бути труднощі, якщо ти живеш цим?
– Тебе навіть не відлякувала тяганина з документами?
– Спершу відлякувала, бо я ніколи ними не займалася. Спочатку навіть, пам’ятаю, що я сіла і розплакалася. Але потім зібралася з силами, подумала, що замість мене це ніхто не зробить. Переосмислила, що це просто частина роботи, з якою також треба вміти справлятись. Тепер тяганина з документами не страшна.
Взагалі я зрозуміла, що треба не боятися, скільки в тебе грошей на старті. Треба наважуватися і робити перший крок до своєї справи. Головне – почати. А потім продовжувати наполегливо працювати. І все обов’язково вдасться.
Фото: Миша Козьма
