Молодий бібліотекар про Чернівці, перспективи та жителів цього міста

Молодий бібліотекар про Чернівці, перспективи та жителів цього міста

Чернівецька молодь знає Володимира Гуцула як фотографа та громадського активіста. Але зараз Вова вже не займається ні фотографією, ні активізмом, а стабільно незмінною роботою хлопця залишається бібліотека.

Рішення поки що призупинити роботу фотографом було не Володимира, а невідомого чернівчанина, який вкрав у нього рюкзак з фотоапаратом та іншою технікою. Наплічник був звичайним і вже доволі старим, знаходився на лавці за метр від Вови, тому є підозра, що крадії вирішили збагатитися не випадково, а цілеспрямовано.

До рішення покинути громадський активізм також підштовхнули чернівчани. Раніше Володимир облаштував громадський простір у Чернівцях, наприклад, на вулиці Барбюса та у парку Шиллера. Але і те, і те жителів Чернівців понищили та розікрали.

Крім фотографії та громадської діяльності за плечима у Вови три роки роботи у бібліотеці, яку хлопець намагався змінити.

У інтерв’ю дізнаємося більше про Вову як особистість, про цікаву йому музику та книги, про фактори, які вливають на рішення почати та завершити діяльність як громадського активіста, про мотивацію  для рішення піти працювати у бібліотеку та інше. Розмовляли у барі. На думку Вови, зараз у Чернівцях бари відіграють роль того місця, де люди знайомляться, генерують ідеї та відпочивають.


– Яку музику тобі подобається слухати?

– Ого..! Ну почнемо з того, що в цей момент ми чуємо Glass Animals, які справді прекрасні. Два їхні альбоми – це щось геніальне. Для мене особисто це феномен гарної британської інді-музики. Про музику загалом я можу говорити дуже довго, бо я завжди її слухаю. Це може бути стара музика, музика 50-х років, хоча, знаєш, в музики немає кордонів щодо старості чи новизни. У музики немає меж ніяких. Я можу слухати як Рея Чарлза сьогодні, так і завтра можу слухати якийсь новий альбом Sheer Mag, якихось новачків повних і це буде прекрасно.

Молодий бібліотекар про Чернівці, перспективи та жителів цього міста

– Які книжки ти читаєш?

– Зараз нічого не читаю, тому що я не можу знайти для себе нічого цікавого. Я багато чого вже перечитав і тим я задоволений.  Мені подобається різна література, ідеально, коли більш сучасна – від 50-х років і до сьогодення.

– Де ти навчався, ким працював раніше?

Навчався на географічному факультеті на кафедрі землевпорядкування та кадастру, але, чесно кажучи, я не так був зацікавлений у цій кафедрі і спеціальності загалом, бо тягнуло до іншого. У більшості випадків, визнаю, я прогулював пари, йшов до друзів, які навчалися на філологічному, на журналістиці і були випадки, коли я в них на парах сидів частіше.

Після навчання офіційною моєю роботою була бібліотека, де я вже третій рік. Паралельно з цією державною роботою я мав недержавну і неофіційну роботу: працював фотографом, фотокореспондентом, я знімав для Meridian Czernowitz, Roșa Collective,  Dzestra, Gedankendach … Одного разу навіть був такий формат, коли я супроводжував посла Німеччини у Чернівцях, який був вперше у нашому місті. Я був його фотографом на два дні. Було багато різних таких форматів і це було цікаво, чесно.

Я фотограф, намагаюся бути репортажним фотографом,  тому що це приносить мені задоволення.  Я не розумію людей, які працюють на весільних, постановчних зйомках, тому що в цьому немає суті. Ці фотографи просто придумують образ і не приносять нічого нового. Коли ти репортажний, ти ловиш момент. Тобто якщо цей момент стався на 3 хвилині 42 секунді події, то все – він тоді стався і більше не повториться. Це основна штука репортажної зйомки для мене особисто. Це фото може стати історичним. Містечковим чи загальнонаціональним – це не важливо, але воно може стати історичним і через 100 років скажуть: «О, непогане фото». Не скажуть нічого про фотографа, тому що фотографа ніхто не буде знати. Фотографа всі забувають, пам’ятають тільки його роботу.

Декілька робіт Вови:

– Як ти вирішив піти в бібліотеку?

– Мені сказали: «Є вільна вакансія на державну роботу, стаж буде капати. Не хочеш спробувати? Ти і так нічого не робиш». Коли я займався фотографією, дуже не вірили в моє заняття і  вважали це не роботою, а хобі.

Після пропозиції я задумався про те, що мені нічого не заважає піти на роботу, де я буду відсиджувати певний період часу, працювати і отримувати стаж, а не на офіційній роботі – працювати собі у задоволення у тій сфері, яка мені подобається.

– Що входить у твої обов’язки бібліотекаря?

– Я займаюся трішки примітивною штукою –  реєструю людей на вході. Але чому би й ні? Це мені не заважає.

– Скільки заробляють бібліотекарі у Чернівцях?

– Залежить від розрядів. Все починається від мінімальної сучасної зарплати, тобто від 3200 гривень і десь до 5 тисяч. Точно не буду говорити, бо не знаю, але, здається, так.

– Які плюси роботи в бібліотеці?

– Ти можеш перечитати багато книг. Якщо ти спокійна людина, яка не хоче загалом активізуватися перед суспільством, то ти можеш залишитися в бібліотеці. Це така резервація для людей, які хочуть спокою.  Вони нічого не роблять, вони не бувають активними там.

Для мене сучасні бібліотекарі – люди, які хочуть сховатися від сучасного суспільства, заритися в книги. Ще в бібліотеці можна повністю переосмислити те, що ти маєш.

– Який випадок в бібліотеці для тебе був найбільш приємним та найбільш неприємний?

– Багато курйозних випадків буває. В бібліотеку або записуються такі гіпердивні люди або дуже адекватні. Для мене найприємніший випадок – знайомство з прекрасним професором, набагато прогресивнішим по своїх роках, ніж всі інші.

– Ти вважаєш роботу в бібліотеці творчою?

– Ні.

– Який графік бібліотекаря?

– Залежить від відділу. Може бути з 9 по 17, з 9 по 18, з 9 по 20.

– У тебе були бажання змінити бібліотеку?

– Були. Але люди, які працюють в бібліотеці, хочуть спокою. Коли ти приходиш з ідеєю, пропонуєш її, тобі кажуть: «Хм, хороша ідея! Але давай про це поговоримо через декілька днів. Або наступного тижня». А ти йому довірливо: «Добре, звісно, домовилися!».  Через тиждень ти підходиш, запитуєш, а тобі знову кажуть, мовляв, так , звісно, тільки давай через тиждень. І так вічно. Вічно перекладають на потім.

_-13

– Як ти думаєш, чому так відбувається?

– У мене зустрічне запитання: як ти бачиш бібліотеку, чим вона для тебе є?

– Нудним місцем, де можна тільки почитати.

– А ти уяви собі, що бібліотека може існувати як великий медіакомплекс. Не тільки бібліотека в плані книг, а бібліотека в плані медіа, кіно, де ти можеш прийти і знайти аудіотеку з дискографією, наприклад, Елвіса Преслі.

– А в Україні такі бібліотеки взагалі існують? Ти в таких був?

– Українських не існує, але що заважає нам це змінювати? Цього немає в Україні, але реально це зробити тут.

– Але ж не роблять. Чому не реалізовують ці ідеї, чому відтягують запропоновані?

– Зовсім не в образу, там є і молоді люди, але вони всі спокійні. Вони не хочуть цього робити, грубо кажучи. Якщо вони і активні, то їхнє бачення збігається до управління культури Чернівецької області. Виходить щось на кшталт «Майоріла жовтоблакить». Це не прогресивна штука. Якщо ми змінимо бібліотеку на щось типу «Майорить жовтоблакить», ми нічого не отримаємо нового. Ми отримаємо те саме, просто воно буде більш активним.  І коли ти їм скажеш: «Ні, це щось не те», вони відповідять: «Як це не те? Ми ж доволі активні, ми ж робимо щось». І ти їм заперечувати не маєш права, тому що таки так: вони ж щось роблять.

– Ти співпрацюєш з Дзестрою. Ви не пробували перенести якусь подію  в бібліотеку?

– Одного разу ми пробували провести там лекцію з Dzestra talks. Виступала Таня Манзюк з арт-поля. І це була єдина подія, яку ми там зробили. Загалом бібліотека відкрита до подій, але проблема в тому, що вона не хоче збудувати платформу для цих подій. Вони просто тобі надають приміщення. І більше нічого. Але при цьому у них є великий потенціал: велике приміщення, де можна проводити все: ніч в бібліотеці, тематичні нічні тусовки та інше. Це окрема будівля, яка нікому не заважає. Але всі хвилюються, бо це держави, є страх того, що якимось чином хтось щось поламає.

– Які ти бачиш конкретні шляхи вирішення цієї проблеми?

– Перше – потрібно змінитися самому персоналу, тому що працівники бібліотеки забулися в формат, що бібліотека – це обов’язково картотека, купа документів, книг і не розуміють, що бібліотека загалом – це вчорашній день. Будемо чесними: за весь день до бібліотеки приходять зо 10 людей. На залу в 150 місць і на ще одну залу у 80 місць цієї кількості дуже мало. І це не рахуючи те, що є інші зали: конференц-зал, професорський відділ, інші відділи, які можуть працювати на великий плюс для них. Я не говорю про концерт, наприклад, я говорю про лекції, симпозіуми, та там можна навіть провести майстер-клас з йоги. Треба просто бути оригінальними. Є будівля, яка працює в центрі міста, яка має балкон, прекрасний хол, два відкритих поверхи, навіть на сходах можна будувати лаунж-зону, зробити wi-fi зону, організувати вечір поезії на сходах, кав’ярню на балконі. Люди на це підуть, це елементарна штука, вона не потребує великих грошей, будуть люди, які захочуть це зробити. Я навіть таких можу порадити.

_-17

– Є труднощі через дозволи чи інше?

– Загалом труднощі будуть через те, що: 1) бібліотека в цьому випадку підпорядковується ЧНУ і тому все вирішувати треба через ректорат, 2) потрібна рушійна сила бібліотеки, яка іде до ректорату і це пропонує і ректорат має бути також такий, який, наприклад, скаже: «Так, давайте запросимо цього мультиінструменталіста, який може заграти щось». Тобто все можливо, але потрібна рушійна сила з тих людей, які працюють у бібліотеці.

– Хто ходить у бібліотеку?

– Професура у більшості випадки. Вона забігає взяти якісь довідки і так само біжить звідти. Треба таки визнати, що бібліотека – це вчорашній день і ті, хто приходять у бібліотеку, не читають книжки у бібліотеці, а приходять  фотографують, сканують чи роблять ксерокс і йдуть з бібліотеки. Ніхто не вчить там.

– Як ти оцінюєш стан бібліотек загалом в Україні?

– Нудно. Це весь стан бібліотек в Україні. Всюди одні і ті ж самі персонажі, на вході однакові вахтери, які трішки по-хамськи запитують, де ваш читацький, ти говориш, що просто приходиш в бібліотеку, на що тобі відповідають, що без читацького не можна. І ти розумієш, що потенційні туристи втрачаються.  Вони б зайшли в бібліотеку подивитися інтер’єр, але вони не можуть цього зробити. З однієї сторони це добре, що вахтери ­як стіна, але з іншого боку мають розуміти, що це так само впливає на популяризацію цієї бібліотеки.

– Як ти гадаєш, хто би мав прививати молоді бажання в майбутньому ставати працівником культури? І взагалі може це бажання з’явитися у Чернівцях?

–  У Чернівцях воно може з’явитися легко, тому що Чернівці багато кого надихають зробити щось творчого формату. І завдячуючи нашому прекрасному минулому і тому, що зараз ми бачимо такий живий музей, дякуючи архітектурі. Але що може провокувати бажання стати працівником культури – я не знаю. Мене особисто більше надихало бажання того, що я хотів, щоб моє місто було кращим.  Мені було соромно, коли я чув, що у Львові відбувається ось це, а у Чернівцях це не відбувається. І я такий: «Як це не відбувається? Давайте зробимо». Чим це місто гірше за Львів, Будапешт, Краків. Нічим. Людьми хіба що.

_-20

– Але навіть у таких, хто би хотів організовувати щось у Че, уже немає мотивації це робити?

– Когорта тих, хто займається чимось альтернативним та прогресивним у Чернівцях, дуже мала. Вони між собою перезнайомлені і розуміють, на який ризик вони можуть піти. Менш досвідчені і цій когорті розповідають більш досвідченим, що б вони хотіли зробити, і більш досвідчені кажуть: «Ні, не вийде, там-то ти не пройдеш просто, там треба офіційного статусу ГО, а в тебе немає, а там треба дозволів» і тому подібне.  І це вбиває перспективу існування нової генерації, яка готова щось робити. Їм легше виїздити з цього міста і влитися в таку генерацію в іншому місті, ніж створити її тут. Тут і не має з ким, і владні структури не дозволяють цього зробити. Тобто приходить людина у (вибачте, знову це скажу) в управління культури і каже: «У мене є така ідея», там відповідають: «Добре, роби», людина продовжує: «Але я не знаю як, я прийшов до вас», а їй відповідають: «Тоді не роби, а навіщо вам це».

Якось ми прийшли в управління культури, хотіли зробити кінопоказ в кінотеатр Миколайчука. Щоб вхід був вільним, але були добровільні внески на реконструкцію кінотеатру. Ми прийшли і розповіли про ідею, і першу фразу почули «У вас нічого не вийде». Хм, крута мотивація. Це саме те, що я хотів почути в управлінні культури у Чернівцях.

І будь-яка людина, яка прийде з ідеєю і почує таку фразу, подумає: «Та ну, навіщо мені це,  я краще переїду кудись і буду добре жити там». Як не крути, а ця культурна незалежна інституція у Чернівцях, яка намагається щось зробити, вона може і затримувати людей тут. Для мене це дуже важлива річ, тому що був період в моєму житті, коли я за півроку відіслав з Чернівців близько десятка людей: знайомих, друзів, які переїхали через те, що зрозуміли, що тут немає що робити, немає перспективи. Коли я займався громадським активізмом, у мене була думка, що якщо хоча би 5 людей вийде повернути у Чернівці, дякуючи своїм ініціативам, це вже буде великий виграш.

– А чому ти перестав займатися громадським активізмом?

Як не крути, але громадський активізм у Чернівцях не тільки не перспективний, але він ще до всього і фінансово невигідний. Я не можу більше витрачати свого час, коли я на цьому не заробляю.  Я і так вже пожертвував великою кількістю свого особистого часу, щоб просто зробити щось людям, які потім псують і ламають мою роботу.

– Які проекти ти реалізував і які знищили?

– Достатньо згадати просто Барбюса. За місяць-півтора розламали і понищили все, залишився тільки гравій. Рік тому у парку Шиллера ми зробили три лавиці з палетів. В перший тиждень вкрали першу лавицю, за другий місяць другу переламали і зробили з неї багаття. Крім цього, спалили ще ЖЕКівські лавиці. Пройшов рік, залишилася там одна лавиця.

– Як ти думаєш, у Чернівецьких школах не треба впроваджувати якісь уроки по вихованню?

– Ні, це нічого не дасть.

– Ти вже відповідаєш так, як тобі відповідали в управлінні культури

_-6

– Бо кращий варіант – виховання вдома та в суспільстві. Наше суспільство ще не готове до таких речей. Яскравий приклад трапився зі мною недавно, на тролейбусні зупинці біля Театральної площі.  Стояло дуже багато людей, приходить жіночка, помітно, що вона зловживає алкоголем, клеїть оголошення про кредити на стовпах,  фасадах історичної будівлі, а це все незаконно. Навколо неї 10 людей це бачать, я проходжу, підходжу і кажу, що це незаконно, пояснюю, яка стаття і кажу, що 350 гривень штрафу. Навколо мене збираються люди, дивляться і мовчать. В цьому і суть: наше суспільство ніколи не буде готове до адекватних лавиць, нормального громадського простору, якщо воно не почне реагувати на порушення. І не треба йти самому і вирішувати, достатньо просто зателефонувати до поліції. Вона ж для того і існує, щоб перевірити і допомогти. Люди байдужі, для мене це проблема, що ці люди-овочі не хочуть нічого змінювати.

Ще один приклад з веломайстернею. Десь тиждень пройшов, як її облаштували, я проходжу і бачу, як хлопець, років 14-ти, стоїть з насосом в руках, хоча він був прикріплений. Запитую у нього, він каже, що було відірвано. Я не можу заперечувати, я не бачив. Відпускаю хлопця, стою там, чекаю, поки дотелефонуюся до людей, які можуть вирішити цю проблему і поставити на місце насос. Зі мною була подруга і її подруга. І остання каже: «Залиш! Тобі що це найбільше треба?!». Мене це задіває, бо так, тобі якраз це найбільше треба.  З кожним таким вчинком у нас буде зникати все більше речей. Сьогодні відламали насос, завтра – ручку від дверей твого під’їзду. І тоді ти скажеш: «Мудаки! Відламали ручку». Але тоді вже не заперечуй, ти ж сама казала: «Тобі це найбільше треба?». У нас є проблема з атрофованістю людей. Все.

– Чи є в тебе правила і принципи, яким ти не зраджуєш?

– Я маю дотримуватися правил гри як такої.  Наприклад, якщо в бібліотеці є певні правила, наприклад, з якими документами можна записуватися у бібліотеку, то вони однакові для всіх, я цим правилам не хочу зраджувати і піддаватися якійсь певній людині. Правила існують для всіх і на цьому крапка. Та сама штука і в житті. Я не кажу, що закони мають будувати державу, це дуже тоталітарно звучить, а я дуже свободолюби вий загалом. Але є правила, яких варто дотримуватися, бо вони якраз і будують Україну. Правила по моралі, етикету… вони будують тебе і  не дають тобі пролажати біля будь-кого.

– Яким ти бачиш бібліотеку через три роки?

– Такою самою. Через три роки вона ще не зміниться. Через 5 років – можливо, через 10 – точно. Буде кардинально інша. Прийде молоде покоління, яке захоче щось змінювати, і сподіваюся, вона буде більш впертіше, ніж я. Яке скаже: «Ні, я це зроблю».

– Але ти вже на цьому шляху, чому ти це не скажеш?

– Я стомився. «Я устал и хочу уйти» )))

– Напевно, всі би втомилися після того, як понищили зроблену роботу

– Так, це моральна штука. Я після першого разу сказав собі: «Просто так сталося, просто погані люди, зроблю ще раз» . І знову ламають. І я знову думаю: «Такого не буває. Зроблю ось так от». Ти робиш другий раз, вирулюєш, а через місяць-два та сама ситуація. Як не розчаруватися?

– Чим для тебе є Чернівці?

– Містом, в якому я бачу перспективи. Перспективи в тому, що Чернівці можуть стати адекватними. Чернівці з рівними дорогами. Чернівці, де приймають кредит на тролейбуси.  Чернівці, де в барах сидять і замовляють хороший алкоголь. Чернівці, де хороших барів не 2-3, а 2-3 десятки. Чернівці, де бібліотеки є і медіатакеми, і платформою для заходів. Чернівці, де центр міста перекритий, тому що там громадський простір. Чернівці, де парк Шиллера є відпочинковою зоною. Чернівці, де архітектори роблять зону, де можна зустріти схід сонця. Чернівці, де люди приходять і кажуть: «Ми хочемо ось цього, а не те, що ви захотіли. Сорі, але ми не хочемо тунель, ми хочемо адекватно ось це і ось це».  Тоді Чернівців будуть перспективніші за всі інші міста, бо в них є все.

_-24

Фото: Міша Козьма

Розмовляла Тетяна Пінькас

Поділитись

17 Comments - Write a Comment

  1. Нехай цей “свідомий” громадянин розкаже як його мама бігала і “відкосила його від армії. де він міг би проявити свою громадську свідомість, а не плюватися на чернівчан, які вони погані.
    Противно читати, що людина.яка пропрацювала в бібліотеці три роки так і не зрозувів принцип роботи бібліотеки і розказав так, що гидко слухати (читати). Я часто буваю в цій бібліотеці – там завжди багато читачів і багато різних заходів. Навіщо цому треба біло писати таку гидоту? На чиє замовлення?
    Про ідеї. Коли в тебе є ідея, то ТИ повинен принести її вже у готовому , фінансово- і юридично- підготовленному вигляді з детальним планом реалізації, а не інші мають думати , як зробити те, що ТОБІ прийшло в голову. Доведеш правильно, що твоя ідея має право на існування, то її і приймуть і гроші знайдуть на реалізацію. А таких фантазерів :ось і придумав, а ви робіть – на кожному кроці.
    Зробив чисту площадку і натаскав піддони – слава і хвала тобі для твоєї тусовки – але це не громадська позиція, це бажання у свої 27 років розважатися.
    І ось його цікаве висловлювання: “Як не крути, але громадський активізм у Чернівцях не тільки не перспективний, але він ще до всього і фінансово невигідний. Я не можу більше витрачати свого час, коли я на цьому не заробляю. ” – Коли ідеї фінансово вигідні для того. хто це робить – це бізнес, а громадський активізм це один з видів волонтерства – безкоштовний для самого активіста, Вова!
    У Львіві добре. Пракрасно! але треба , Вова, не бігати по установах з мріями про бари з хорошим алкоголем, почати серьозно вчитися, щоб грамотно доводити свої ідеї. Багато читав – це ще не грамотність, і бути не только, як ти сказав свободолюбивим, але ще й відповідальним. Ба як людина яка часто буває в бібліотеці. де ти працював. я знаю про твої проблеми про прогули і невиконання своїх обов’язків. Сподіваюсь, що у барі, куди ти перейшов працювати – ти будеш більш відповідальним і поводити себе більше по-дорослому і поважати своїх колег, а коли будеш звільнятися- не будеш брехати про роботу, з якої йдеш.

    Reply
  2. Щодо бібліотеки… Я знаю багато людей, які не просто нудно просиджують.А по-справжньому люблять свою роботу. І переживають за бібліотеку, особливо в нелегкі часи для неї. Потрібно бачити не тільки приміщення, а і людей. У нас багатющі фонди, приїжджають з інших країн… Вова, тобі ж не цікаво в бібліотеці зовсім, чому ж сидиш…. Бібліотекар це стан душі. А не просто заробляти стаж..

    Reply
  3. Валентина · Edit

    А тепер сходіть і візьміть інтерв’ю у центрі “Вікно в Америку” у Чернівецькій обласній бібліотеці. Казати, що всі бібліотеки в Україні “не такі” принципово невірно. Дуже багато прикладів бібліотек, де життя кипить. У тому числі і в університетських бібліотеках, наприклад, у бібліотеці Києво-Могилянської академії в Києві. Шкода, що я не можу прікріпити до цього поста фотографію з цієї бібілотеки, повної студентів. Такий вибір так званого “бібліотекаря” для інтерв’ю дає дуже однобоку картину. Хоча таке теж має місце в наших бібліотеках. Проте, зрозуміло, що коли людина ходить на остогидну роботу, де просто хоче пересидіти, для стажу, то очікувати якогось позитиву годі. Сподіваюся побачити на ваших шпальтах інтерв’ю з координаторм центру “Вікно в Америку” з Чернівецької обласної універсальної бібліотеки.

    Reply
  4. Головачов Андрій · Edit

    Громадські активісти є в усьому світі. Але специфіка українських активістів у тому, що вони не є, власне, громадськими. Тому що вони нікого не представляють, крім самих себе. Будь-який активіст, по суті, є самозванцем, коли він заявляє, що представляє інтереси всього суспільства або якоїсь його частини.
    Всі українські активісти нікого не представляють і діють виключно у власних корисливих інтересах, як-то кажуть, на свій страх і ризик. Суспільству всі активісти до лампочки бо воно знає їм ціну.

    Reply
  5. Марина Горюнова · Edit

    Жалюгідне інтерв”ю жалюгідної людини. Вчився на бюджеті, займав чиєсь місце і жодного дня не працював за фахом, ходив на філфак, але так і не навижився туди перевестись, грамотним, до речі, також не став. Купив фотоапарат і назвався фотографом, зробив карколомну кар’єру – за 3 роки роботи в бібліотеці пройшов тернистий шлях від вахтера до бібліотекаря на пів ставки (за протекції мами), активіст, що брав участь аж у двох проектах, обидва були знищені вандалами. 27 років – НЕ ПРОФЕСІОНАЛ ні в чому.
    В бібліотеці його навчили працювати, не зважаючи на супротив, у декількох програмах. Жодного проекту не було ним реалізовано в бібліотеці, на прохання зробити декілька фото виставок, зустречей, конференцій завжди отримували відмову. Зараз відбувається реорганізація бібліотеки, необхідно перевезти більше 100 000 книг, задіяні всі, навіть вахтери-пенсіонери, допомагають всі. Лише Вова “втомився”. Він тяжко несе свій хрест і виконує “примітивну” роботу, сидячи за комп’ютером і почитуючи книжки. Хоча пробачте, він вже все перечитав і йому знову нудно.
    Ми раді, що він нас покидає, дуже шкода, що так ницо. Мої співчуття новому роботодавцеві. І журналістці порада – матеріал має бути об’єктивним.

    Reply
  6. Просто в шоці з коментарів.
    Ну принаймні це інтерв’ю зрушило бібліотечне життя, тепер вони всі ненавидять і обсирають))))))

    Reply
    1. “Обісрав” “ВОВА” усіх жителів міста Чернівці, усі бібліотеки України, усіх працівників культури України. Браво! Що людям даруєш – те і навзаєм маєш!!!

      Reply
    2. Це “молодий бібліотекар” проявив себе як останнє.”… “А йому пояснили хто він насправді є.
      Тепер чекаємо інтерв’ю з “молодим барменом” і почитаємо про недосконалість барів та ресторанного бізнесу.

      Reply
  7. Взяти інтерв’ю у людини , яка була бібліотекарем тільки рік на піставки ( а два роки вахтером) і не піднімався вище фойе, питати про перспективи бібліотеки – дуже “професійно” А в бібліотеці кореспондент не знайшов більше нікого розпитати про бібліотеку та розвиток культури в Чернівцях? Тільки цей “молодий бібліотекар” си сподобав журналістці?

    Reply
    1. А підпишіться, будь ласка, своїм іменем і продовжимо розмову з відповідями)

      Reply
      1. Pinkas -це по паспорту чи як? Це Ваше спражне ім’я? З Вами розмову продовжувати не має сенсу.

        Reply
        1. Так, це по паспорту прізвище: Пінькас. Тільки англійськими літерами. Дякую за відгук, всіх благ.

          Reply
        2. Хоча є в цьому дивина: поставити запитання мені і не хотіти отримати відповідь))

          Reply
          1. Прошу вибачення , Тетяно Пінкас, дійсно, забула , що це Ваше прізвище. Але Вам треба не зі мною персонально розмовляти, а підійти в бібліотеку, де працював цей діяч культури, і розпитати думку багатьох чернівчан про цього молодого бібліотекаря. Де ще краще можна взнати про спеціаліста, думку якого викладається в матеріалі як не на місці його роботи?
            І чому не не хочете знати справжнє ім’я “LOL”. Чи Ви і так знаєте хто це?

  8. Міша Батура · Edit

    Автор влучно передав атмосферу закладу. Журналістка вдало розкрила тему, на прикладі бібліотеки показано сучасний темп розвитку Чернівців(не плутати з розвитком концернів на кшталт Apple, Microsoft, Mercedes). Читати було дуже цікаво, більше таких статей, які рунтають наше село.

    Reply

Написати коментар