27 березня 2016 року Патрульна поліція розпочала роботу у Чернівцях. Більшість містян захоплюється роботою патрульних, покладає на них надію, сподівається, що саме вони забезпечать не тільки спокій і безпеку, але й змінять країну.
Через поодинокі інциденти, в яких тепер вже колишні працівники Патрульної поліції, розчарували чернівчан, частина містян формують загальну негативну думку про патрульних і ставляться до них скептично.
Патрульний поліцейський Ярослав Бешлей працює в Патрульній поліції Чернівців з дня запуску. Для see-life.biz розповідає про те, яке ставлення чернівчан до патрульних, який графік та заробітна плата поліцейського, що впливає на швидкість приїзду екіпажу на виклик та як воно: бути патрульним поліцейським у Чернівцях.
Чому Ви вирішили піти у Патрульну поліцію?
Я мріяв працювати у силових органах, а тут появився шанс пройти відбір. Я хотів випробувати цей відбір, пройти в орган, в якому проводили реформу. Хотів спробувати, відчути, чи є дійсно зміни.
Люди досі підходять з проханням зробити селфі?
З кожним днем все менше, вже звикли до нас, нашої форми та авто. Крім цього, уже не тільки в нас така форма, але й в інших структурних підрозділах правоохоронних органів. Нам і самим було цікаво, як люди на нас реагують, як ставляться. Всі підтримували, бажали сил, натхнення, щоб виконали ті завдання, які на нас поставив народ України.
Скільки викликів на день отримують патрульні?
По-різному: у святкові та вихідні дні – менше, бо люди виїжджають за місто, зменшується кількість людей та потік автомобілів. В середньому один екіпаж опрацьовує 7-8 викликів на день, різного характеру: від порушення ПДР до вчинення грабунку, крадіжки.
Бувало і до 15 викликів на день. Наприклад, на початку служби мій екіпаж опрацьовував 13-15 викликів за зміну. Це була норма для нас. Зараз трішки менше, наша превентивна діяльність успішна, тому вже зменшилася кількість правопорушень.
Який виклик був найбільш негативний?
Найбільш негативний… Я вже довгий час на службі, виклики для мене – це вже буденність. Але на початку служби був випадок, який дуже вразив мене – на відпрацюванні спільно з службою дітей Чернівецької міської ради. З головним спеціалістом відділу опіки та піклування Служби у справах дітей Лілією Рачковською ми їхали у неблагополучні сім’ї. Я побачив, в яких умовах проживають діти, коли дітей багато, вони не мають де спати, що одягнути, де уроки зробити. На початку роботи мене це дуже вразило, я просто такого раніше не бачив.
А далі ми стаємо емоційно стійкішими і викликами нас вже важко здивувати. За 2 роки виробилась практика. Коли ти приїжджаєш, можливо, зараз грубо буде звучати, на труп, то ти до цього вже ставишся як до роботи. Емоції були, коли вперше стикалися з цим в житті. До цього була теорія, теорія, теорія, а тут на практиці – в людей порізи, потрібно надавати медичну допомогу і таке інше. А зараз вже є досвід, тому не так страшно.
А який найбільш позитивний виклик?
У нас уже сірі будні, виділити якийсь важко. Нещодавно був виклик: з абсолютно простого порушення правил дорожнього руху перетворився на справжній екшн. Повний фул-хаус. Ми з колегою патрулювали, побачили позашляховик, в якого не горіла ліва фара ближнього світла у темну пору доби. Хотіли зупинити, бо це правопорушення, експлуатувати ТЗ при такій технічній несправності заборонено. Подали звуковий сигнал, увімкнули проблискові маячки, а автомобіль почав пришвидшуватися. І це якраз злощасний проспект, на якому часто трапляються жахливі ДТП.
Автомобіль все пришвидшувався, пересік дві суцільні лінії, хотів втекти, але горіло червоне світло. Він спочатку планував пересікти, але потім передумав. Повернувся назад на свою смугу, почав гальмувати, але набрав при цьому велику швидкість і в’їхав у автомобіль, який стояв перед ним. А це якраз година пік, інтенсивний рух біля Формаркету. Коли ми під’їхали, чоловіки у автомобілі почали пересідати. Однак поруч були свідки, які бачили, що вони пересідали. Водій був у стані алкогольного сп’яніння і при ньому були наркотичні засоби.
Який графік патрульного поліцейського?
Графік в нас чудовий (посміхається), порівняно з іншими органами. У нас два денних патрулювання, тобто дві денні зміни, після цього ми два дні відпочиваємо, і потім дві нічні зміни. Ми чергуємо, всі по порядку. Графік вже складений наперед. Також якщо проводять якісь заходи, нас можуть викликати на охорону громадського порядку у наш вихідний. Але його потім компенсують вихідним.
А навчання, тренування – у робочий час?
Так. Наприклад, у робочий час до нас приходять читати лекції з різних служб, нещодавно читали лекцію про дітей з аутизмом. Нам пояснювали, як спілкуватися, якщо дитина сама на вулиці, за якими ознаками ідентифікувати.
Скільки годин у зміні?
Офіційно – 12. Але робота ненормована, ми приходимо на годину раніше, бо треба пройти лікаря, інструктаж, отримати зброю, щоб заступити на зміну. Через 12 годин проходить «перезмінка», але вона може затягнутися. Бо, наприклад, є якийсь виклик, скажімо, крадіжка. Треба опитати свідків, хто що бачив, або навіть банальне ДТП може затягнутися. І ми виконуємо свої обов’язки, які маємо виконати на конкретному виклику, а те, що в цей час мала бути вже «перезмінка» – на це не впливає. Треба затриматися, щоб закінчити своє завдання. Таке, звісно, не щоразу, але буває. Після цього у нас сну менше, але ми ж пройшли відбір, ми одні з найкращих.
До речі, про відбір – чи важко було його пройти?
Мені не було важко. Першими були тести по загальних знаннях, я набрав набагато вище прохідного балу. Наступні етапи – медкомісія, ФІЗО, психологічний тест і співбесіда. Я не передбачав, що буду проходити відбір саме в Патрульну поліцію. Як раніше казав, мріяв працювати в органах. Коли навчався (у мене юридична освіта) визначив для себе, що буду працювати в силових структурах. І я розумів, що для вступу на службу буде відбір, що ФІЗО – обов’язково. І я готувався, знав, що стандартно треба здавати біг, підтягування на перекладині. Щоранку вдома тренувався, але тоді ще не знав, що готуюся до Патрульної поліції. Як побачив інформацію про відбір подав електронну заявку, мене запросили і все склалося.
А коли було більше хвилювання: під час вступу чи першого часу роботи?
Звичайно першого часу роботи,коли ми заступили на лінію. В перший день емоції переповнювали. Бо нас навчали теорії, моделювали ситуації, але все одно це не життя, не було настільки реалістично. А коли починаєш з людьми спілкуватися, до кожної людини треба шукати індивідуальний підхід. Є різні виклики. Є таке, що люди не так потребують допомоги, а хочуть уваги. Наприклад, одинокі люди хочуть просто поспілкуватися, все абсолютно розповісти, що в них було і як в них було. Когось треба послухати, комусь, навпаки, сказати, щоб він не говорив зайвого, якщо він собі щось не те собі дозволяє.
А погоні!? Ми їх тільки по телевізорі бачили у серіалах, а тут у житті автомобіль на повній швидкості летить, а водій в стані алкогольного сп’яніння. Він «на всіх парах», а нам його треба зупинити, щоб убезпечити інших громадян. Подаємо ці звукові сигнали, самі набираємо цю шалену швидкість. На щастя, тепер люди трішки заспокоїлися і немає в нас шалених погонь.
Ви приводили зброю в бойову готовність на роботі?
Слава Богу, я жодного разу не проводив і не хотів би проводити за всю службу. Тільки її використовувати би при навчальній стрільбі. У мене не було таких випадків, коли необхідно було застосувати зброю. Я тільки радію. Наприклад, коли ситуація може підпасти під дію статті 46, при якій ми застосовуємо зброю, то все одно ми маємо старатися не вдаватися до цього крайнього заходу. Тільки коли уже немає іншого виходу, можна скористатися зброєю. Завжди треба вербально старатися вирішити конфлікт, заспокоїти. А заходи примусу, спецзасоби використовувати для того, щоб убезпечити правопорушника, себе і людей, котрі знаходяться поблизу.
У Чернівцях, на щастя, така ситуація, що зброю доводиться використовувати вкрай рідко. Патрульні поліцейські Чернівців застосовували зброю декілька разів – для подачі сигналу про допомогу, а також стріляли по колесах, щоб зупинити автомобіль.
Що найважче в роботі патрульного?
Найважче те, що ця робота пов’язана з ризиком. Ти йдеш на простий виклик і не знаєш, що там тебе чекає. Наприклад, був випадок в Дніпрі: патрульні йшли просто на квартирну крадіжку, а там зловмисники кинули гранату. Тобто щодня ти йдеш на виклики, але не знаєш, куди насправді ти потрапиш, у яку ситуацію. Щодня в напрузі, маєш швидко і правильно оцінювати ситуацію, слідкувати не тільки за собою, але й за напарником, має бути не тільки контакт, але й прикриття. Ми несемо відповідальність не тільки за своє життя, але й за життя свого напарника, за людей, яким загрожує небезпека.
З Вашого досвіду: як чернівчани ставляться до патрульних поліцейських?
Є свідомі люди, які, порушивши ПДР, визнають свою вину, показують документи, навіть на місці оплачують штраф через термінал. Тобто не кажуть: «Це не я, я тільки прийшов забрати автомобіль».
Чернівчани освічені, знають правила дорожнього руху. І якщо залишають своє авто, там де заборонено, порушують ПДР, то роблять це свідомо.
Деякі заперечують, але ми відкриваємо правила, показуємо пункти, вимірюємо при них кількість метрів, наприклад, до перехрестя, щоб показати, що там немає 10-ти метрів. Але все одно деякі люди кажуть, що це не так. Знаходять різні пояснення на кшталт «Мені тут ближче», «Мені потрібно було», «А де мені залишити автомобіль, зробіть парковку».
А більшість чернівчан ставиться до патрульних поліцейських лояльно. Вони розуміють, що ми робимо свою роботу, згідно законодавства, не виходимо за межі. Мають довіру до нас, розуміють, що ми зупиняємо, коли водії порушують ПДР, а не працюємо за старою системою, коли потрібно було «здавати план».
Але не всі ще усвідомлюють, що цей підхід абсолютно змінився, прийшли абсолютно інші люди, абсолютно інший підхід до роботи. І що патрульні виконують суто свої службові обов’язки, які поклала держава – не менше і не переходимо межі: бачимо правопорушення – реагуємо на нього. Чи притягнемо до адміністративної відповідальності, чи проведемо профілактичну бесіду – це вже залежить від ситуації. Наприклад, якщо людина визнає все, помилилася, усвідомлює, що вчинила певне правопорушення, щиро кається і обіцяє більше не повторювати, тоді проводимо профілактичну бесіду. Це превентивна наша діяльність, тобто ми попереджаємо. Це найголовніший аспект нашої роботи. А якщо розмова нічого не дає і людина продовжує вчиняти правопорушення, тоді складаємо певні матеріали в залежності від ситуації.
Чернівчан, які не визнають свої правопорушення, більше чи менше?
Менше половини. Це люди, які бачать більше когось, ніж себе. Вони йдуть свідомо на це правопорушення, наприклад, заїжджають під знак. І вони придумують тисячу причин, але не визнають, що дійсно порушили. Говорять все, щоб тільки уникнути відповідальності. «Я тут проживаю», «Немає знаку», сваряться за кожен сантиметр, де розміщений знак, то розмітки вони не бачили, то квапилися, то їм ту ближче, то в центрі немає парковки – причин дуже багато, які вони називають.
А є такі, які щиро говорять: «Я не знав, розвернуся і поїду назад» або «Я не місцевий, вперше на цій вулиці, чесно, не бачив» і ми розуміємо це.
Що найбільше подобається в процесі роботи?
Те, що кожен день неоднаковий, щодня нові емоції, виклики, ситуації. Кожен день здобуваєш досвід, навіть елементарний виклик – сімейна сварка – кожна різна. З кожної треба знайти вихід, заспокоїти одну сторону, притягнути до відповідальності іншу. Є алгоритм, якого треба завжди дотримуватися, але для кожної ситуації потрібно ще шукати індивідуальний вихід.
Яка зарплата патрульного поліцейського?
У патрульного поліцейського зарплата не змінилася (посміхається). Яка була, така й залишилася – 8 100.
А рівень, якість роботи ніяк не може вплинути?
Якщо спіймав злочинця на гарячому, врятував людину від самогубства, то, звичайно, за це хвалять, можуть дати грамоту, але зарплата від цього не залежить.
У Вас дозвілля, відколи працюєте у Патрульній поліції, змінилося?
Абсолютно. Мої батьки і друзі спочатку ще телефонували і запитували, чи приїду я на Новий Рік, на Різдво чи на Пасху, тобто на які збиралися сім’єю чи друзями. Тепер вони до мене вже і не телефонують, бо знають, що у ці святкові дні я обов’язково буду на роботі. І я вже до цього звик, спочатку мені було незвично, бо сімейні свята святкував вдома, а тепер одягаєшся тепленько, йдеш на ялинку, але ти прийшов не на свято, не на ялинку дивитися, а прийшов на охорону громадського порядку і виконуєш свої службові обов’язки. А між змінами хочеться відпочити, нікуди вже не йти, про розважальні заклади давно вже забув і хочеться тільки виспатись.
Чернівчани скаржаться на те, що патрульні довго їдуть на виклик. Чому так відбувається?
Це залежить і від системи, за якою нам надходять виклики. Ми не отримуємо їх напряму. Виклики йдуть на спецлінію 102, тобто дзвінок надходить в кол-центр. Оператор обробляє виклик, спілкується з заявником, він пояснює, чому йому потрібна допомога, що сталося.
Потім оператор знаходить вільний екіпаж, може шукати 10-15 хвилин, поки екіпаж звільниться з завдання. У нас відлік йде від моменту, коли натиснули на планшеті «Прийняли завдання». Тобто якщо оператор спілкується з заявником 10 хвилин і ще шукає екіпаж 15 хвилин, а громадяни роблять висновок «Патрульна поліція їде 30 хв» – то це не так.
Ще нам на планшет приходять виклики по принципу, хто найближче знаходиться до місця виклику. Наприклад, я на Цецино знаходжуся, а приходить виклик на Південно-Кільцеву. Я далеко, буду їхати довго, ще враховуються затори, ми ж не можемо їхати постійно з увімкненими проблисковими маячками червоного кольору і сиреною, щоб нам всі уступали дорогу. Тобто завдання приходить екіпажу, який знаходиться найближче.
Заявник вказує оператору дані, де проживає, де знаходиться, і номер телефону, щоб ми могли навіть дорогою, коли їдемо, зв’язатися і запитати, яка ситуація, чи потрібно нам набагато пришвидшитися, чи ні. Стараємося пояснити ще під час телефонного дзвінку дорогою, що йому робити, як вчиняти. Інколи ми приїжджаємо,питаємо, чи потрібна допомога, а відповідають, що вже розібралися за інструкцією по телефону. Бо є випадки, коли просто телефонують як для консультації.
У нас є багато викликів, які не підпадають під повноваження патрульної поліції, але ми зобов’язані відреагувати на кожен виклик. Була ситуація, де чоловік викликав нас для того, щоб поскаржитися, що його сусід зрізає фруктові дерева неправильно, мовляв, треба по-іншому. Або був випадок, коли чоловік викликав патрульних, бо йому підкинули кошенят. Таких випадків багато і ми на кожен повинні поїхати і пояснити заявнику, що це як мінімум не підпадає під повноваження патрульної поліції і роз’яснити, у яку службу потрібно звертатися. Наприклад, сварка між сусідами через територію – це цивільно-правові відносини, потрібно звертатися до суду, а не до нас.
У нас звичайно є пріоритет, якщо вчиняються тяжкі злочини, то пріоритет іде не на порушення ПДР, а якнайбільше залучити особового складу, щоб опрацювати повідомлення, щоб зразу охопити більшу територію, обстежити і затримати зловмисника.
Ми стараємося якнайшвидше зреагувати. Але й на нас покладено багато завдань – в діяльності Патрульної поліції і сфера громадської діяльності, і забезпечення безпеки правил дорожнього руху.
У чому полягає найбільша відповідальність патрульного поліцейського?
На мою думку, в тому, що він несе відповідальність за своє життя і здоров’я, життя і здоров’я свого напарника, життя і здоров’я громадян.
Чим у своїй роботі Ви пишаєтесь?
Тим, що деякі щиро вірять у нашу роботу, а деякі, котрі не вірили в нас і реформу, приємно здивовані нашою роботою. Елементарно, коли ми знаходимо гаманець, приходимо до власника, стукаємо у двері і віддаємо, хоча людина абсолютно на це не чекала: навіть не дзвонила і не повідомляла поліції. Пишаємося цією вдячністю від людей, після того, як професійно і щиро виконуємо свої обов’язки.
Чого не вистачає українцям, чернівчанам?
Терпіння. Всі хочуть змін тут і зараз. Однак, ще не всі люди пережили те відлуння «совка», чекають, що хтось їм має щось зробити. Самі вони не хочуть діяти, тільки говорять, що хтось має зробити. Я вважаю, що нам не вистачає того, щоб ми самі бралися за роботу.
І скажу банальну фразу, але кожен має починати з себе. Якщо ти будеш правильно виконувати свої громадянські обов’язки, дотримуватися всіх правил, пописаних в нормативно-правових актах, етикету покращувати свої моральні якості та змінювати себе, то і оточуючі будуть змінюватися.
Фото: Михайло Козьма
Спілкувалася Тетяна Пінькас
