Розваги взимку
Чернівчани надавали перевагу як активному відпочинку, так і пасивному. Вони ще сто років тому знали, що таке новорічний ярмарок, ба навіть бал-маскарад. Сьогодні навіть ми вже відпочиваємо не з таким розмахом аристократії. Тоді до таких святкувань готувалися довго і розваги були чимось святковим, величним і вишуканим. Нині ми звикли обирати щодня з-поміж чогось незначного і буденного.
Новорічний ярмарок. Який тоді на ньому був вибір?
Сьогодні на новорічному чернівецькому ярмарку ми можемо знайти що завгодно. А як було століття тому? Думаєте, гірше? Ні! Ярмарок був досить таки великий, проводили його з 1895 року в приміщенні музею на розі нинішніх вулиць Франка й Міцкевича. Тоді музей називався «Промисловим», тому і товари на ньому були здебільшого промисловими: столярні та слюсарні вироби, взуття, старомодні меблі, картини, ткані вироби, килими, гравюри на міді.
Ярмарок відвідували всі високопосадовці Чернівців разом із дружинами, про ярмарок писали у газетах, за тиждень туди прийшло більше тисячі людей. Все це свідчить про те, що він був неабияк популярний. Щоправда, тільки у світлу частину доби, бо освітлення у музеї не було.
Як проходив новорічний бал?
Бал був довгоочікуваною подією, яка вражала своєю грандіозністю. На ньому були присутні представники всіх національностей, але жителі Чернівців. А ще бал відбувався у приміщеннях народних домів, там були збори представників кожної національності.
Крім того, що бали регулярно організовували у самих Чернівцях, їх ще проводили в селах. Щоправда, тільки тих, де було багато шляхтичів. До речі, традицію влаштовувати бали зберегли аж до 1950-х років.
Спеціально до балу збиралися члени організаційного комітету: найшановніші шляхтичі. Вони проводили збір грошей на музику та фуршет. Якщо говорити про бал у селі, то тільки на прикладі села Костинці. Тут був найбільш знаний бал. Обов’язково орендували велику стодолу у файних газдів, щоб там можна було танцювати. Прості селяни так не робили: вони танцювали просто неба або на простих галявинах.
На балах грали тільки найкращі музиканти, а такі були тільки в Шипинцях та Глиниці (Кіцманський район). Шипинських нагороджував пізніше преміями навіть Хрущов. Їм сильно уступали музиканти з Чернівців, але і вони інколи грали на балах. На такий бал до Костинців з’їжджалися військові, студенти з міста, парубки з сусідніх й інших сіл.
Танцювали різне: танго, вальс, фокстрот… Розпочинали за три години до опівночі, на вході всіх пропускали калфи – це молоді хлопці, які збирали гроші, дивилися, щоб всі чоловіки приходили у костюмах, а жінки – в сукинках і туфлях. Навіть у негоду. Жінки завжди були елегантні, прикрашали свій образ оксамитом, хутром, мереживом. Рівно опівночі музиканти робили перерву, калфів запрошували їсти. До речі, калфи ще всім парам на вході давали щось парне, наприклад, чобітки. Потім чоловіки і жінки шукали свою пару за допомогою того, що давали їм на вході. Калфи навіть жартували і давали пару не парі – наприклад, старій бабі і молодику.
Король і принцеса балу
Навіть тоді чоловіки та жінки загравали одне до одного на балі та створювали пару саме того вечора. Щоправда, далеко не таким способом, як сьогодні. Тоді було все складніше: чоловік мав придбати жінці букет на аукціоні прямо на балі, а жінка в свою чергу – обранцям дорогі сигари, які називалися «регалі». Той чоловік, котрий купляв найдорожчий букет на аукціоні, ставав «королем» балу. А «королевою» автоматично ставала власниця того букету. А після цього зворушливого вручення новостворена пара танцювала вальс-соло, під кінець якого інші пари також починали кружляти в вальсових па.
Не тільки букет був способом виявити симпатію. Листівка також цьому допомагала. Яким способом? Була спеціальна скринька, у яку хлопці кидали листівки тій дівчині, яка сподобалася. Десь о третій ночі скриньку відкривали, листівки вручали дівчатам. Та, хто отримувала найбільше, ставала «принцесою» балу. А той, кого вона обрала до танцю – «принцом». Всі в той час розходилися, щоб нова пара могла станцювати свій перший вальс.
