24-річний Стас – режисер, автор документальних фільмів «Immigraniada» та «Покликання», монтажер, відеооператор, влогер, засновник студії «Rebel Monkey Production» та співвласник студії «Boroda Cinema».
Почав монтувати у 13 років, а першу камеру придбав у 18. Половину суми на техніку заробив, продававши квас на ринку, ще половину – взяв у батька. До речі, про свого тата Стас по-особливому тепло розповідає, бо дуже вдячний йому за допомогу та постійну підтримку.
Станіслав називає себе депресивно-агресивною людиною. При цьому знімає позитивні влоги, успішно керує компанією з 10-ма працівниками в штаті. Про кіно в Україні, аутсорсинг та важку долю влогера на YouTube – далі в інтерв’ю.
Ти ким себе вважаєш? Преса називає тебе режисером, фільмейкером, відеографом, оператором, тепер влогером. У більшій мірі ти хто?
Хочу бути режисером. Обставини змушують мене бути всім на світі. З січня я стартував як влогер. Початкова ціль була у звітуванні про кіно, щоби люди більше про це говорили. А сталося так, що через влог з’явилося багато замовлень. Там невелика кількість переглядів, але чи то аудиторія дуже якісна, чи то просто я у людей на слуху.
Ми (має на увазі студію «Rebel Monkey Production» – автор) працюємо, замовлень дуже багато. У мене, операторів і монтажерів кожен тиждень розписаний.
Зараз у кожному відео звітую про те, що я сьогодні зробив для нового фільму. Наприклад, «Реально я сьогодні зробив… нічого я не зробив. Я дурак» і всі мене гноять в коментах. І тоді я думаю, що треба виправлятися і дію.
Розумію, що треба самому піарити фільми. Наприклад, коли я опублікував «Покликання», фільм не набрав сильного фідбеку у мережі. Ми підштовхували його рекламою у блогерів в Instagram. Тоді вже з’явився резонанс. А сам по собі фільм не викликав значної реакції, і розумів що є три варіанти вирішення ситуації. Перший – я вкладаю нереальні гроші в рекламу, другий – підключаю у кожен фільм відомих акторів (що також проблемно фінансово), третій – моє ім’я буде розпіарене. В останньому випадку люди самі будуть йти на цей фільм. Наприклад, всі йдуть на фільми Тарантіно, бо це фільми Тарантіно.
У перших відео ти казав, що знімаєш влог, щоб змусити себе рухатися
Так. Це я в процесі зрозумів, що воно кльово працює в піарі. Я не хочу бути популістом, хоча мені здається, що сьогодні всі хочуть бути популістами. Гарний приклад – Instagram і як там люди намагаються себе розкрутити, Наприклад, гівевеями. Це недієва штука. На них розкручують підписників, але активність на сторінці не збільшується, а потім більшість людей відписуються.
І взагалі в цих гівевеях немає жодного змісту. Ти відомий через що? Через те, що проводиш гівевеї? Це дурня, тоді ти переливаєш з пустого в порожнє. І взагалі мене бісить ситуація з чернівецькими блогерами. Це просто дупа. Яка різниця між блогером і звичайною людиною? За логікою чернівецьких блогерів – в тому, що у неї більше підписників, все. По суті, чернівецький блогер від звичайного користувача Instagram не відрізняється нічим, публікує такі ж фото і текст, як усі. За такою логікою всі користувачі Instagram – блогери.
Мене взагалі нудить від Instagram, я майже там не сиджу, перестав публікувати записи. Колись реклама була по телевізорі та на сайтах. У Вконтакті та інші соцмережі заходив для того, щоб побачити життя своїх друзів або поспілкуватися з ними. Зараз я заходжу в соцмережу, виходить, для того, щоб побачити, як мої знайомі рекламують товари чи послуги. Вся стрічка в рекламі, кожен рекламує-піарить. Мене від цього верне.
На YouTube блогери живуть за рахунок реклами, вони не приховують цю рекламу і не видають за щиру. Якщо на YouTube я просто дивлюсь цю 20-тисекунду рекламу, а потім спокійно переглядаю відео по темі, то в блогерів в Instagram я нічого не бачу по темі, тільки рекламу. Корисної інформації нуль. А на YouTube в мене і бізнес-лекції, і відео про відеозйомку, монтаж, і нове кіно, і аналітична інформація. А в Instagram? Я не розумію, чому люди там зараз всі сидять. Instagram дуже викривлює реальність, на YouTube її так не приховаєш.
А яким на твою думку має бути блогер?
Я без поняття, бо це поняття «блогер» дуже розмилося. Не зрозуміло, хто такий блогер. Коли ми працювали з рекламною агенцією, у них було завдання «Розкинути відео по блогерам». І під блогерами вони розуміли людей, в яких більше 10 тисяч підписників. Тобто так ситуація склалася.
Для мене блогерами завжди були люди, які на YouTube викладають або які пишуть довгі статті десь на окремому сайті, наприклад, LiveJournal. Але взагалі це поняття розмивається. І багато професій «розмиваються». Якщо зайти в Instagram будь-якої людини, то прочитаєш, що він там
– тревелер,
– менеджер і т.д.
Дуже все стало розмито і важко виділити людину по конкретній професії. Навіть у мене – хочу бути режисером, але я не можу сказати, що я тільки цим займаюся. Мене обставини змушують, я не займаюся всім підряд, щоби написати в себе в Instagram, що я
– режисер
– блогер
– оператор
– монтажер
Мене змушують обставини, бо немає спеціалістів у цій сфері і я мушу вивчати.
А щодня ти ким є найбільше?
Щодня я влогер і CEO (головний виконавчий директор, – автор). Режисер лише на зйомках.
Так розумію, ти CEO у Rebel Monkey Production. Розкажи більше про компанію
Це окрема компанія з 10 працівниками. Ми займаємось пост-обробкою матеріалу для США.
Rebel Monkey перекладається як бунтівна мавпа, в честь японської міфології Сунь Укун – король мавп. Це дуже символічно те, чим ми займаємось. Сунь Укун – це мавпа, яка повела за собою решту мавп. Вона їх витягнула в люди і вони оголосили її своїм королем. Так у мене сталося, бо я на початку минулого року ризикнув, інвестував 17 000 $ у свій бізнес. Я б не сказав, що це велика сума інвестицій, але то були усі мої гроші, які заробляв на весіллях. І ще зичив. В процесі заробляв і ще вкладав. Зараз загальна інвестиція вже 25 000 $. Бізнес дуже успішно розвивається. Але більшість людей мене тоді не підтримували, а навпаки, сміялись.
А чому з тебе сміялись?
Бо тоді у мене був тільки підвал просто з чорними стінами, ніхто серйозно не сприймав мою ідею і наміри. Зараз там повноцінний офіс, студія.
Довго наважувався?
Ні, я давно мріяв ці гроші витратити, мене нервувало те, що я відкладаю і не знаю на що саме. Всю зиму перед цим я займався тим, що читав книги про інвестиції, бізнес і роботу з персоналом.
Відразу три книжки, які ти можеш порадити по бізнесу:
Роберт Кійосакі «Багатий тато, Бідний тато», Максим Батирев «45 татуювань менеджера», Брайан Трейсі «Як керують найкращі».
А взагалі улюблені книги:
Фантастичний роман українських письменників «Дика енергія. Лана», він навіть гідний екранізації у вигляді серіалу. «Гаррі Поттер» і «Хроніки Нарнії».
Швидко вийшов на окупність чи були хвилювання, що не відіб’єш вкладене?
Я весь час хвилювався. У мене такі стреси були, я на заспокійливих жив. І сьогодні вранці заспокійливе пив. Але справа в тому, що я взагалі така людина депресивно-агресивна, емоційна. У мене вся мотивація побудована на депресії. У мене більше мотивації з’являється, коли хтось не вірить, що я чогось не можу і мені потрібно довести зворотне. Якби у мене всі вірили, то я, може, нічого і не зробив би. Бо коли у тебе всі вірять, думаєш: «Воно якось саме все вийде» .
Коли ти говорив, що більшість людей тоді не підтримували, мав на увазі близьке коло оточування?
Найближче, яке було в той момент. Але мене підтримувала дружина, батько.
Я зрозумів, що на людей насправді сильно впливає оточення. Якщо воно хороше, ти з ними розвиваєшся, а в протилежному випадку доречна фраза з фільму – «Трудно парить с орлами, когда вокруг одни индюки». Я змінив оточення і в мене швидко розпочався розвиток бізнесу і розвиток мене як особистості. Тепер багато часу проводжу у СBG (Chernivtsi Business Group), де тусується близько 30 молодих свідомих підприємців, які відрізняються від більшості «совкових начальників». Я багато навчився від інших членів клубу і за це їм вдячний. Там дуже сильно підтримують один одного. Знаєш, у таксистів є «Юпітер»? Тут так само швидко прийдуть на допомогу фінансово, порадами чи іншим. Там всі свідомі.
Скільки часу на влог витрачаєш щодня?
Важко сказати, тому що знімаю паралельно те, чим займаюся впродовж дня. А монтаж займає до двох годин.
Якби не влог, то чого ти б з початку року не зробив? Не пішов би купатись?
Я би не пішов на Водохреща купатись, не почав би писати сценарій до нового фільму, не купив би хромакей в офіс («зелений екран», який при монтажі дозволяє легко накладати інше зображення, – автор). Ми зараз робимо акцент на візуальних ефектах, працюємо на монтажі пост-продакшн, хочемо переходити на ефекти.
Але з чогось дуже радикального – ще нічого не встиг зробити. А ще влог допомагає в ораторському мистецтві. Я став більш відкритим.
В перспективі думаєш монетизувати свій канал?
У мене немає цілі заробляти з блогу. Взагалі заробляти на монетизації каналу YouTube в Україні невигідно, тому що аудиторія з України «молооплачувана». Капає дохід не від національності, а від місця знаходження. Наприклад, якщо запускати таргетинг в Україні і в штатах, буде різна ціна.
Два твої фільми – дві документалки. Чому саме документальне кіно?
Дешевше. Легше. Я хочу художнім кіно займатися, але з ним важче. В документальному всі історії героїв вже перед тобою. Тобі потрібно лише відзняти та подати. У художньому кіно все набагато складніше.
«Покликання» наполовину художнє. Там художня лінія перетинається з документальною. Головний герой вирішує кинути стабільну роботу заради ідеї.
У всіх героїв фільму були етапи в житті, коли вони змінювали своє стабільне різко, заради тільки ідеї. І події, які відбуваються у головного героя в житті, паралельно пов’язані з кожним інтерв’ю. У фільмі чергується історія головного героя та інтерв’ю. Все взаємопов’язане. У фільмі є багато «відсилок», наприклад, можливо, хтось зверне увагу на першу і останню локацію.
На «Покликанні» я навчився знімати художнє кіно, зрозумів, що таке дубляж, зйомка кіно по сценарію. Навчився писати сценарій, підбирати акторів. Фільм про самореалізацію, я на цьому фільмів сам вчився і паралельно запускав свій бізнес.
Кажеш, документалки – дешевші. В яку суму обходяться?
І перша, і друга вийшла до 2 000 $. Це невеликі витрати, в цю суму входить дорога, проживання та інші нюанси. У мене є камера, я сам вмію робити половину функцій і завдяки цьому дуже класно можу економити.
Щодо художньої лінії: у трейлерах «Покликання» актори – твої друзі. Це брак акторів у Чернівцях чи друзі настільки майстерні?
Не те, щоби брак акторів, просто місто маленьке. Зараз взагалі познайомився з багатьма новими чернівецькими акторами, виявляється, ми просто не знаходили один одного. Я б сказав, що половина стала моїми друзями в процесі зйомок.
З головним героєм ми почали дружити в процесі зйомок, тобто в першу чергу він був актором і ми не були знайомі до зйомок. А зараз він в мене вже працює монтажером і в цьому році стає оператором.
Ти витратив 4 000 $ на документалки. Вони окупилися?
Частково. Але в Україні в цьому році тільки один фільм окупився – «DZIDZIO Контрабас», бо там відомі актори і невеликий бюджет. Збори десь однакові як в «Кіборги», але останні не окупилися через великий бюджет. Всі інші збиткові. Це як хобі. На хобі витрачаєш гроші і не сподіваєшся, що воно принесе тобі дохід – у мене зараз так з кіно.
Але в мене головна ціль – щоб кіно окуповувалося і я йду до цього, намагаюся зрозуміти аудиторію.
Окуповуватися – це ти маєш на увазі показами в кінотеатрі?
Документальне кіно не крутять в кінотеатрі. Це моя перша помилка. Або документальні фільми не беруть, або беруть артхаусні кінотеатри. Дистрибуція не підтримує документальне кіно.
А яким чином ти хочеш окуповувати?
Знімати художнє кіно повністю. Я поки що думаю над тим, як виходити на закордонній ринок. Хочеться робити українське кіно, для України, щоб воно мало культурне значення, але щоб при цьому його можна було продати закордон і розвивати його там, тому що зараз тільки там ми можемо його окупити.
Виходить, українці зараз мають добре платити українським фільмам, а в Україні грошей немає. Ми платимо за квиток на фільм 2 $, з яких долар іде кінотеатру і певний % дистриб’ютору. І тільки та маленька доля йде автору фільму. Тобто дуже важко окупити фільм. І коли ти в Україні знімаєш кіно українською мовою, воно автоматично не піде нікуди далі.
Ти художні плануєш знімати англомовні?
Україномовні. Просто я хочу зайняти таку нішу, що буде давати закордон. Найближчим часом це хорор.
До речі, «Immigraniada» і «Покликання» – двомовні – українською і російською. Я просто давав вибір інтерв’юйованим відповідати звичною для них мовою. Мене коли запитували, чому кіно двомовне, я запитував у відповідь, чому у нас країна двомовна, а область – чотирьохмовна.
Хіба буде реалістично, якщо всі будуть говорити щирою мовою Шевченка? Ми в офісі звісно любимо казати один одному: «Ах ти нездара», «От ти телепень», «Розбишака», «Гайда зі мною». Але ми жартуємо, бо такі слова для більшості – неприродні.
Якщо знімати кіно, жити тільки на це можливо?
Я не знаю людей, які живуть за рахунок того, що знімають кіно в Україні. У нас найпопулярніший режисер в Україні – Алан Бадоєв, він займається кліпами. І з одного кліпу заробляє як з фільму.
А ти не плануєш займатися кліпами?
Ні, мені це не дуже цікаво. Кліпи – це прикольно, але треба переїжджати в Київ, а я не хочу, в мене інші плани. З Rebel Monkey Production ми майже повністю перейшли на роботу на закордон. Як вже казав, займаємось пост-обробкою матеріалу для США.
Круто, у Чернівцях так не роблять
У Чернівцях багато речей люди не роблять і я не розумію, в чому прикол. Недавно на Центральній площі міста опудало палили, тому я не дивуюся, що у Чернівцях так не роблять. У мене таке враження, що людям треба нав’язувати корисну інформацію, вмикати на вуличному радіо. Здається, що тільки дивляться телевізор і слухають, що їм по новинах розповідають. І таке відчуття, що вміють говорити тільки про негатив, політику і те, як подорожчали комунальні. Ніхто не шукає шляхів виходу з ситуації. Ми знайшли його.
Як налагодили цю роботу?
Перший замовник у мене сам появився. Тобто американці зрозуміли, що українцям економніше відправляти матеріал. А я зрозумів, що це можна влаштувати як дуже хороший бізнес на якісному рівні. Крім того, я постійно набираю людей на роботу, у мене постійно розширюються робочі місця. Спочатку нас в офісі було двоє, ми сиділи з Богданом Волошином і нам так було сумно. Я розумів, що немає шляху назад, тільки вперед.
Знаходиш замовників через сервіси чи сарафанне радіо?
По-різному. Через сарафан, напряму і через сервіси також. Працюємо з усіма можливими варіантами, навіть зі спамом.
То школу ви робите для того, щоб побачити і відібрати потенційних співробітників?
Багато різних нюансів. Робив школу, бо хотів навчитись викладати, ділитись досвідом. Бо коли я починав, ніхто зі мною не хотів ділитись досвідом. До кого не звертався – ніхто не йшов на зустріч. Довелось кров’ю і потом дізнаватися інформацію, вивчати.
Виходить, що хто в мене працює – вчився у мене з нуля. Перед цим, наприклад, одна з дівчат на OLX товари продавала, хлопець піцу готував в одному з чернівецьких закладів, ще один – працював на пошті. Тобто ми всіх вчили з нуля. А в школі це можна робити більш масово – одночасно навчати 10-15 людей. І так, ми навчаємо з перспективою взяти на роботу.
До мене взагалі можуть прийти всі охочі розвиватися в плані кіно, хто хоче навчитись чомусь новому. Я прийму всіх бідних і знедолених (сміється), але якщо дійсно будуть старатися, бо я суворий і можу звільняти людей.
Ми працюємо на американців, у них є якість і відповідальність у роботі, а в українців цього нема. Американцям неможливо виконати замовлення погано, бо там є поняття «рекомендація». І ти маєш здати замовлення не в день дедлайну, а навіть завчасно. Домовились на 14-те число, а скинути потрібно 12-го. А українці домовляються на 14 і скидають 30-го. Американці дуже меркантильні і прив’язані до часу. І це правильно, бо час – це гроші. Тому і я прискіпливий до результату та терміну здачі. Але при цьому я лояльний, у нас вільні графіки, головне – все робити якісно і в терміни.
Ти на ефірі Hromadske.art у 2015 говорив, що повністю припиняєш знімати весілля і переходиш на кіно.
Ще два роки відзнімав, навіть три. Якщо приходять замовлення, визначаємо операторів, я вже не знімаю. Хіба якщо гроші прижимають.
«Основна ціль того, чим ти займаєшся, – це прибуток» – згоден з героєм свого фільму?
Я не меркантильний, у мене немає машини, я живу з батьками, все зароблене в бізнесі вкладаю у той же бізнес чи техніку. Якщо говорити про хороше, то моя ціль – збільшити робочі місця.
Скільки треба молодому режисерові, оператору мати, щоб почати свою справу? Яка та сума-мінімум?
Я починав зі 500 $, купив камеру першу. Половину назбирав, продаючи квас на Калинівському ринку, половину суми ще тато дав. І з тих пір, як я купив камеру, у батька гроші не брав. Все, що далі я мав у житті, заробляв з цієї камери. На ній робив перші зйомки, докупив об’єктив, один, другий, потроху штатив купив. Тобто можна і реально почати з мінімуму.
Я знаю багато фотографів, які зараз фотографують на iPhone в портретному режимі. Хоча iPhone коштує дорожче, по-моєму, 800 $.
А ти як до цього ставишся?
Думаю, скоро камери і фотоапарати будуть купувати тільки люди реально з цієї сфери. Бюджетні дзеркалки взагалі вимруть через те, що портретний режим з’явився на телефоні.
Я також можу взяти iPhone і зняти на нього непогано, але професійна камера – це професійна камера і iPhone не замінить її результати.
У блозі ти казав, що фільм «Покликання» буде доступний для перегляду після показів на фестивалях. Поясни, для чого потрібні кінофестивалі.
Якщо залити фільм просто на YouTube, його може подивитися декілька людей і про нього забудуть. Потрібні гучні фестивалі, де про фільм будуть говорити, анонсувати, писатимуть ЗМІ. Зараз дуже багато інформації щодня і дуже легко у ній загубитися. Дуже важко стати помітним. І на фестивалях можна гран-прі якесь вибити.
Був випадок, коли ти дивився на рішення якогось кінофестивалю і був сильно здивованим ним?
Я взагалі за фестивальним кіно мало слідкую. Наприклад, фільм «Immigraniada», не зважаючи на покази у 6-ти країнах, деякі українські фестивалі не брали.
Є відгук про «Immigraniada»: «Вада цього фільму в тому, що документальна картина в багатьох моментах розповідає про ті речі, які глядач уже знає, та ще більше вкорінює однобоке сприйняття явища». Що ти про це думаєш?
Планую взагалі створити американську версію «Immigraniada».
Я був молодий, коли створював цей фільм. Але я хотів передати очима простих людей, як вони це сприймають. Ми були дуже обмежені в часі перебування за кордоном і в бюджетах, і в країнах, які ми могли відвідувати.
І в мене змінилася дещо думка про заробіток і країни. Зрозумів, що можна заробляти гроші за кордоном, не переїжджаючи туди. Я зараз бачу силу а аутсорсі (віддалена робота – автор). В Україні немає грошей, а є шляхи, якими можна заробляти гроші закордоном, будучи в Україні. Зароблені гроші залишаються в Україні, це добре.
А ця думка не суперечить твоїй попередній позиції про те, що потрібно заробляти в Україні і розвивати українське?
У мене регулярно думки змінюються. Важко зараз висловити конкретну думку, бо те, що відбувається зараз в Україні – взагалі незрозуміле. Зараз немає єдності українців, я не відчуваю її взагалі. Просто люди, з якими я поєдную свої справи, – це певні ідейні люди. А взагалі якщо говорити про українців, то немає єдності, після Революції багато людей розчаровані.
Якщо дивитися мої влоги, то можна подумати, що зараз у нас всі такі веселі, а ми фактично ізолювались, тому що є ціль побудувати свою кіноспільноту у Чернівцях, яка буде повністю незалежна ні від кого. Тому і заробляємо закордоном, щоб могти фінансувати у власні проекти. Хочемо популяризувати українське, закликати людей робити якісь класні штуки, ми цим займаємось і зараз мені в коментах відписують все більше людей з Чернівців щодо кінематографу, що хочуть мати щось в цій сфері, якось себе розвивати. Мені тільки шкода, що мало хто проявляє ініціативу.
Які функції будуть тієї спільноти, яку ти хочеш?
У нас є такий умовний трикутник. Монтажери, школа і продакшн кіно. Тобто є школа, яка робить монтажерів (поки що, я хочу багато спеціалістів різних). Кращі випускники школи стають монтажерами і починають приносити дохід в компанію. Дохід з монтажу іде в продакшн, з якого ми починаємо створювати якийсь контент. Ми закрили ланки школи і монтажерів, школа вже створює монтажерів, які приносять дохід. Тепер продакшн: перший проект – це покликання, далі будемо робити нові проекти, відповідно до тго, як буде з’являтися фінансування та ідеї.
Які зарубіжні режисери тебе надихають?
Роберт Родрігес, Сем Реймі, брати Коен, Мартін Макдона і його останній фільм «Три білборди на кордоні Еббінга, Міссурі». Це напевно найкрутіше, що я бачив за останній рік. Шість номінацій на Оскар в нього.
В Україні є гідні режисери?
Напевно, є, просто я про них не знаю. Виходили фільми у цьому році, але я нічого не можу виділити, що мене вразило би. Я тільки знаю багато людей, які називають себе режисерами.
Мене зараз вразила українська актриса – Іванна Сахно. Вона зараз знімається з Мілою Куніс та у «Тихоокеанський рубіж» з зірками з «Зоряні війни». Це дівчина з України, яка зараз себе повноцінно реалізовує в США, але вона постійно всюди згадує Україну. Це дуже приємно.
Найцікавіші історії з твоєї практики?
З хорошого – дуже багато людей, які хочуть мати стосунок до кіно, вони ініціативні і готові зніматися безкоштовно. Це дуже добре, бо так можна піднімати кіно. Але проблема в тому, що половина з них нічого не вміє робити. І це трішки ускладнює процес, бо, наприклад, людину, яка буде розставляти світло на знімальному майданчику, спочатку потрібно навчити це робити. Але це питання часу, навчити можна, і вони радо будуть допомагати. Це перевага.
У «Покликанні» у нас є багато саундтреків українських виконавців. Вони всі одноголосно дали добро на використання музики в фільмі. Ніхто не просив за це гроші. Це шикарно. До речі, от в цьому я відчуваю єдність. Тобто якщо брати загальну кількість людей – не відчуваю. Якщо брати культурних, тих, хто «інших поглядів» – відчуваю. Наталя Жижченко (ONUKA) взагалі легко пішла на зустріч. Я з нею особисто домовлявся, а коли приїхав – було відчуття, що вона більше хвилювалася, ніж я. Це було приємно.
Був цікавий момент під час зйомок «Покликання» – інтерв’ю з Ігорем Шаверським. Ніхто не знає, хто це такий і я не знав. Коли ми приїхали в Київ, майже всі люди, з якими хотіли робити інтерв’ю, нам відмовили. Проблема була в тому, що я хотів раптово, бо приїхав у Київ на певний період і хотів в ці дні, наприклад, взяти інтрев’ю у Потапа. Зрозуміло, що скоріше за все він не знайде на мене час.
В мене був великий список людей, сподівався, що вдасться зустрітися. Не виходило, зателефонував знайомій і попросив знайти цікавих людей. Так ми натрапили на Ігоря. З ним було важко зустрітися: то в нього не виходило, то в мене. Він не розумів, хто я і чому хочу його знімати, а я не розумів, хто він і чому я маю в нього інтерв’ю брати. Сказала Маруся (вона в мене є в Immigraniada), що він кльовий чувак.
Кажу Ігору: «Давай у вас в офісі», він відповідає: «Та немає в мене офісу». Я думаю: як це немає, хто ти такий взагалі? І в день від’їзду, перед потягом ми поїхали з валізами до Ігоря, він дав адресу. І не можемо під’їхати до будинку, бо це закритий дорогий район.
Я взагалі як підліток одягаюся, тоді був у кедах, незрозумілій сорочці чи байці. Йдемо по цьому дорогому районі, заходимо у будинок, мене зустрічає консьєрж, телефонує до Ігоря, він підтверджує, що ми до нього. Я піднімався і думав: «Ну я не знаю, кого зараз там маю зустріти», а мені відкриває двері такий же пацик, як я. Також як американський тинейджер одягнутий, такий простий, на пару років старший.
Як виявилось, Ігор вирішив зробити кругосвітню подорож, витратив на неї 100 000 доларів, які всі заробив у дорозі. З дружиною вони займаються бізнес-консалтингом. Він хороший економіст, маркетолог. Вони розвивають стартапи. Він знає, наскільки по-різному влаштований ринок у багатьох країнах, він там був. Зараз пожружжя живе у Києві і працює на аутосорсі закордон, як і ми. Вони заробляють багато, ми сиділи, і дружина Ігоря побачила недорогі квитки у Дубаї, і вони полетіли на ті ж вихідні. Якщо їм сумно – вони собі летять кудись. Як він пояснив, вони живуть у тому закритому дорогому районі, бо він ізольований від всіх і недалеко до аеропорту. Вони патріоти, намагаються робити справи для України, але поки важко виходить. Вони мене надихнули.
Легко знайти фінансування для кіно?
Легко. Головне – довести інвестору користь. Інвестором може бути якась особа чи компанія, ти їй можеш запропонувати продакт-плейсмент – розміщення за рахунок реклами.
Або дуже вдало можна потрапити на ідейну людину, яка просто побачить в тобі запал і дасть гроші. Такі люди є, їх важко знаходити і треба довести якусь користь, що ти можеш залишити після себе. Я коли починав, у мене майже не було портфоліо, результату, я просився багато де, а мене не брали і я дуже ображався. Тоді я не міг довести, а зараз – можу.
Зараз мені багато молодих людей пише: «А можна до Вас на знімальний майданчик?», «Можна асистентом?», половині з них хочеться відписати: «Пішов ти в дупу. Думаєш, я такий не був і не знаю, що ти повчишся і потім підеш займатися своїми справами?». Але при цьому варто нав’язуватися! Наприклад, Максим дуже нав’язувався до мене у фільм, регулярно писав: «А ще не з’явилась роль?» і врешті він зіграв головну роль, зараз працює у мене і є одним з кращих монтажерів.
А хто ще грає в «Покликанні»?
Іван Михайлюк – продає джинси у магазині в торговому центрі, але дуже класно зіграв роль боса. Я навіть не очікував. Денис Комлєв – ведучий весіль. Мирослава П’єцова – студентка з Тернополя.
Богдан Волошин зіграв три ролі у фільмі. Я взагалі хотів дати йому більше, але стільки ролей не було. Це фішка Роберта Родрігеса – у нього в одному фільмі одна людина може грати декілька ролей, просто по-іншому одягнута або в гримі чи ще якось. Сем Реймі так само робить, майже у кожному його фільмі з’являється Брюс Кемпбелл. Він у трилогії «Людина-павук» у кожному фільмі з’являється в іншій ролі. А Адама Сендлера у кожному фільмі десь 5-6 акторів повторюється, грають епізодичні ролі. Знаю все це, бо коли був малий, не було Інтернету і я передивлявся одні й ті ж фільми багато разів.
Але з Богданом все почалося з того, що він зіграв одну роль і підходив на іншу, актора на яку я не міг знайти.
А ти активно акторів шукав?
Серед знайомих. Тому що я якось оголошував кастинг на фільм і там дикий треш був. Майже ніхто не підходив на ролі, але треба було перебирати багато заявок і це було пекло. Мені шкода людей, які відбирають на «Україна має талант» чи «Х-фактор», це важка клопітка праця. Хочеться в сіні знайти ту голочку, але я не знаходив. Багато людей вагаються і не подають заявки, розумію, що простіше телефонувати конкретним людям.
Як ти оцінюєш стан кіно в Україні сьогодні?
Кожен рік знімають більше фільмів і вони стають якісніші. Кіно в Україні розвивається, але дуже повільно. Враховуючи стрімкий розвиток кіно у світі, ми відстаємо. Не думаю, що ми колись будемо на одному рівні. Немає чинників, які би цьому сприяли. Кіно дуже пов’язане з економікою, яка не розвивається. Хоча США з часу Великої депресії витягнуло кіно – тоді знімали багато позитивного. А, наприклад, СРСР використовував кіно як пропаганду.
Зараз Україні треба фінансувати кіно як в пропаганду хорошого настрою і поведінки. Держкіно виділяє кошти, бюджети збільшили, але ці бюджети публікують в гривнях. А як гривня падає, то просто цифра збільшується, а по суті кількість внесених грошей не збільшується. Але я навіть не намагаюся отримати гроші з Держкіно. Хочу бути повністю незалежним. Наприклад, Тарантіно не міг опублікувати відео, яке знімали під час зйомок «Убить Билла» з Умою Турман, де вона на пошкодженому авто потрапила у ДТП, отримала травму. І Тарантіно не міг нічого зробити, бо працював на студії продюсера Карла Вайнштейна. Відео опублікували тільки зараз, десь через 10 років, коли Вайнштейн втратив вплив через ситуації з домаганням актрис.
Ти з якимось режисерами підтримуєш контакт?
Я спілкуюсь з людьми зі своєї сфери, але режисерів я там не можу виділити. Це монтажери та оператори з Києва та Львова, які працюють у продакшн.
Режисерів як таких немає, є люди, як закінчили Карпенка-Карого, прос*али там 5 років і вважають, що вони чогось навчились. А є хороші знайомі, які кинули освіту і зараз досягають результатів.
До речі, в «Покликанні» згадується, що в нас застаріле навчання, те чого нас навчають – неактуальне. Але це у багатьох сферах. Не знаю, як зараз можна вчитися на маркетолога, кожен рік змінюється сфера маркетингу. Звісно, основні речі залишаються, але багато чого змінюється. Наприклад, зараз фішка з месенджерами, що там прибудовують тунелі спаму. Я думаю, що ці месенджери у наших навчальних закладах почнуть згадувати через років 5, коли вони вже будуть неефективними.
Але це проблема не тільки в Україні. Я дивився на деякі американські кіношколи, у них, звісно, не так, як у нас, але те, чому вони навчають, можна навчитись в інтернеті.
Ти нові знання, фішки де черпаєш?
В інтернеті. Зараз багато чого беру від американців, ми ж спілкуємось з американськими операторами, вони пояснюють нам побажання, дечого в плані теорії вже нас навчили. Але насправді американцям є чому і в нашої студії повчитись.
Ми віддали всі весілля, а не так, як більшість – зняли в липні і досі воно не готове. В нас робота готова давним-давно, деякі клієнти довго з студії забирають.
Коли виходили на цей ринок, очікували, що всі суперкруто знімають, що американці кльово підходять до роботи. А насправді там стільки фуфла. У них майже всі ті самі помилки, що в українців. У американців більша платоспроможність, багато з них купують найдорожчу техніку, скуповують найдорожчі об’єктиви і камери, які тільки виходять на ринок. І навіть не дивляться, чи вони дають результат. Просто беруть найдорожче.
А ми вміємо показувати результат, не витрачаючи багато грошей. Наприклад, знімаємо документалку за 2 000 $ – це взагалі смішно. Якби я знімав документалку у штатах, мені б на музику тільки пішло 3 000 $. Але я в Україні і у мене є композитор, який працює зі мною на постійних умовах Денис Бродовський. Він мені пише музику, як ми кажемо, за респект. Тобто за дещо плачу і стараюся його просувати в комерційні проекти: коли чую, що потрібна музика, кажу, що є людина, яка може індивідуально написати потрібний трек, який буде тільки в них.
Зараз, до речі, коли соцмережі блокують неліцензійну музику, вже потрошки люди починають задумуватися, що музику потрібно купувати. Але більшість ще шукають музику без авторських прав. Хоча я вже дійшов до того, що купую музику і кіно. Плачу на Megogo (150 грн), навіть у мене і моєї дружини окрема підписка на Netflix (по 250 грн). Ще окремо за деякі фільми плачу. Але я нікого не змушую робити так само, розумію, що у нас немає грошей. І я теж не відразу це робив, а тільки коли з’явилась платоспроможність. Я взагалі вірю в карму і думаю, що те, що я плачу за фільми, якось корисно для мене повернеться.
Фінальну крапку свого успіху ти собі як уявляєш?
Моя мрія – отримати Оскар. Якщо говорити про премії, я багато разів уявляв свою промову. Не знаю, чи буду говорити щось дуже агресивне чи дуже хороше, треба спочатку до того дійти.
А головна ціль зараз – створити студію. Хотілося би, щоб була не школа з курсами, а повноцінний навчальний заклад. Щоб це був не офіс з декількома монтажерами, а повноцінна продакшн-компанія, окремі відділи і великі павільйони для зйомки кіно. Я давно про це мрію, але розраховував, що з 30 років ми почнемо потрохи рухатися. Зараз мені 24 і в мене вже цей трикутник майже з’явився. Я шокований тим, що справи йдуть швидше, ніж я планував. Це приємно. Якщо нічого в країні не станеться, на нас знову не нападуть якісь інопланетяни, то до моїх 30 вже все буде більш-менш так, як я планую.
Коли можна буде переглянути «Покликання» ?
Влітку.
Яким буде наступний фільм?
Це буде комедійний хорор. Мені взагалі подобаються комедійні хорори, я фанат хорорів. Є класна ідея, як подати проблему самореалізації у форматі хорора. Буде трешняковий фільм, який любить більшість, але з глибокою начинкою. І вже навіть готовий план, як створити фільм з глибоким змістом, який буде продаватись закордоном. Зараз я працюю над цим. Сценарій так побудований, що майже все буде відбуватися в одному приміщенні.
Головний герой потрапляє на вечірку, яка щороку відбувається в честь кінця світу. Цю ніч проводять так, ніби це остання ніч на Землі. Але цього року вечірка буде справді останньою. Основна ціль – розкрити головного героя завдяки тому, що він попаде в складні умови, умови виживання.
Це точно приверне увагу.
Фото: Михайло Козьма
Спілкувалась Тетяна Пінькас
