Єсенін, Чапаєв та медицина. Що робив у Чернівцях Михайло Булгаков?

Давно відомий факт,  що літо 1916-го письменник провів у Чернівцях. На жаль, таємничі деталі біографії найзагадковішого з київських митців цікавлять лише запеклих фанатів. А тим часом з’явилось три теорії, які по-різному пояснюють, чим насправді займався у Чернівцях автор «Майстра та Маргарити».

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Російська армія в розпал Першої світової війни переживала глибоку кризу. Нестача медперсоналу, продовольства та повна антисанітарія  щодня забирали життя тисяч солдатів ще до їх виходу на поле бою. Промисловість Російської імперії переорієнтувалась на потреби фронту: будували армійські заводи, збільшили податки, а для підтримки порядку в суспільстві уряд ввів заборону на продаж алкоголю. Його замінником став кокаїн, доступний тоді в будь-якій аптеці.

В умовах нестачі живої сили на фронт починають забирати тих, від кого залежало майбутнє імперії. Курсанти військових училищ та студенти медуніверситетів достроково закінчували навчання (якщо була нагода) та відправлялись на передову.

Одним із них був Михайло Булгаков, який 6 квітня 1916 року отримує диплом Київського медичного університету, а через чотири дні мобілізується до армії та відправляється на фронт. Кілька тижнів роботи в Кам’янець-Подільському військовому шпиталі, і 22 травня починається “Брусиловський прорив” – історично масштабний наступ російської армії, внаслідок якого звільняється значна територія Західної України. Шпиталь Булгакова передислоковують у Чернівці, куди щодня з поля бою прибувають тисячі поранених.

«У Чернівцях ми провели все літо. Мешкали при шпиталі. Хірургічні операції йшли безперервно, адже в липні наступ призупинився, тяжкі бої продовжувались не дуже далеко від міста, в Карпатах. Михайло Опанасович, як правило, стояв на ампутаціях, а мені нерідко доводилось тримати ногу. Пам’ятаю, як через спеку та напругу мені кілька разів ставало зле в операційній. Але я долала себе. Адже допомога моя була потрібна. Працювати доводилось багато, Михайло часто чергував вночі, під ранок приходив фізично та морально розбитим, буквально падав у ліжко, спав кілька годин, а вдень – знову шпиталь, операції, і так щодня.

Але свою роботу Михайло любив, ставився до неї з усією відповідальністю, і, незважаючи на втому, стояв в операційній, скільки вважав за потрібне. Там я на багато що надивилась і на все життя запам’ятала, що таке війна»


зі спогадів Тетяни Лаппи, першої
дружини Михайла Булгакова (з книги
Ю.Віленського «Доктор Булгаков»)        

ТЕОРІЯ 1.  У ЧЕРНІВЦЯХ МИХАЙЛО БУЛГАКОВ ЗУСТРІВСЯ З СЕРГІЄМ ЄСЕНІНИМ
автори теорії – Віктор та Зоя Юсови, есе «Булгаков на Буковині»


У січні 1916 році російського поета забрали до армії та планували відправити на передову. І тільки впливові друзі Єсеніна допомагають йому уникнути поля бою, домігшись призначення медбратом у санітарний потяг. В його складі він часто відправлявся у прифронтові зони забирати поранених. Під час “Брусиловського прориву” Єсенін прибуває за пораненими в Новоселицю, де зустрічає Михайла Опанасовича. Вважається, що доктор Булгаков часто супроводжував своїх пацієнтів до останнього.

У цій теорії ідеально все: два великих розуми постімперіалістичної епохи зустрічаються в епіцентрі кривавої бійні, розмірковуючи про майбутнє Батьківщини (якби наступ армії Брусилова підтримали на інших фронтах, Перша світова війна могла закінчитись того ж року. За таких умов Жовтнева революція могла ніколи не статись). Вони налаштовані на швидке припинення війни, у якій надто багато людей загинуло без причини. Їм обом набридло постійно відчувати себе під прицілом, і як майбутні легенди літератури, вони одразу знаходять спільну мову. Можливо, разом курять на пероні провінційної станції, щоб через багато років, коли обидва стануть визнаними митцями, не згадати про цю зустріч. Вони більше ніколи не перетнуться знову.

Дуже хотілося, щоб це була правда. Відомо, що Булгаков критично ставився до сучасної йому поезії, і це робить ще більш дивовижним те, що вперше та востаннє він зустрів Єсеніна у нашому місті. Якби цей факт став загальновідомим, настрої літературної критики 20-х років, можливо, не були би спрямовані проти Булгакова як антирадянського письменника, адже для неймовірно популярного тоді Єсеніна він майже бойовий товариш. На жаль, не існує жодних усних або документальних підтверджень того, що Михайло Опанасович так само, як і Сергій Єсенін, колись були в Новоселиці. А навіть якби письменники й правда зустрілись, для них це ні на що б не вплинуло.

ТЕОРІЯ 2. У ЧЕРНІВЦЯХ МИХАЙЛО БУЛГАКОВ ЛІКУВАВ ПОРАНЕНОГО ЧАПАЄВА
автори теорії – Віктор та Зоя Юсови, есе «Булгаков на Буковині»


Анекдотний червоний командир Василь Іванович Чапаєв у роки Першої світової служив у російській армії. Чапаєв брав участь у “Брусилівському прориві” і 22 серпня під час одного з боїв у Карпатах отримав важке поранення. Командира одразу відправляють в Чернівці, де за дивовижним збігом обставин його оперує Михайло Опанасович. Цим пояснюється те, чому вулиця Олександра Щербанюка раніше носила назву “Чапаєва”.

Знову ж таки, якби ця історія була правдою, у якогось талановитого письменника могла з’явитись тема для оповідання. Після виходу Росії з Великої війни імперія руйнується, а Жовтнева революція стає Громадянською війною. І ті, хто раніше відстоювали схожі ідеї та вірили у спільне майбутнє, зайняли протилежні сторони. Брат вбивав брата, і це історична правда, а не фраза, вирвана з контексту. Автор оповідання міг би майстерно обіграти драматичність вибору, зробленого головними героями. Булгаков приєднається до Білої гвардії генерала Денікіна, а Чапаєв стане одним з найвідоміших червоних командирів у радянській історії. Вражає те, наскільки по-різному склались двох людей, що колись воювали під одним прапором.

Сліди Чапаєва знайшли у Путилі та Хотині, але не існує жодних доказів того, що він колись відвідував Чернівці. Михайло Булгаков фізично не міг бути його лікарем. До речі, майже в кожному радянському місті одна з вулиць носила ім’я Василя Чапаєва.

Подібні легенди дозволяють нам відчути себе частиною великої історії. Про чернівецький менталітет кажуть як про дуже гоноровий, але в нас великою мірою присутній комплекс меншовартості. Ми вигадуємо легенди, віра в які нам не потрібна. Може здатись, що історики намагаються прикрасити факт перебування Михайла Булгакова у нашому місті через те, що тут він не пережив нічого цікавого. Але це неправда, і досвід, здобутий ним тут безсонними ночами в операційній палаті, вплинув на усе його життя.

ЩО НАСПРАВДІ РОБИВ У ЧЕРНІВЦЯХ МИХАЙЛО БУЛГАКОВ?

Ось що написав автор Костянтин Симонов у журналі «Радянський письменник» :

“…кидається в очі те, як нерозривно була пов’язана постать М.Булгакова з його літературною працею, з тією завзятістю, самовідданістю, глибокою внутрішньою чесністю та строгістю до себе, які були характерні для нього як для письменника. Спогади про нього — це спогади перш за все про дуже цільну людину, для якої при всіх обставинах залишалась та справа, яку він робить один або разом з іншими людьми…”

Автобіографічні мотиви можна знайти у кожному творі Михайла Опанасовича. Силу всього життєвого досвіду, після закінчення медичної практики, він вклав у літературу. Якщо, наприклад, читати “Білу гвардію”, а паралельно — біографію автора за період описуваних подій, знайдеться багато схожого. Це зайвий раз підтверджує, що місто Чернівці знайшло відображення в його творчості. Тоді можна спитати: чому місто згадується тільки в мемуарах першої дружини і лише одним абзацом?  Важливо не забути, що у 1916 році Михайлові Булгакову було лише двадцять п’ять. Після закінчення університету проходить чотири дні, і його вже забирають на фронт. Перша зупинка у Кам’янець-Подільському — це шпиталь далеко від передової. Ситуація в ньому не була критична, і Т. Лаппа навіть згадує, що з чоловіком вони часто гуляли біля фортеці. За її словами, це вплинуло на опис замку, де тримали Ієшуа в романі “Майстер та Маргарита”. Чернівці — місто набагато більше, але ми не знаємо, якої думки був про нього Булгаков. На це було кілька причин.

Як військовий лікар, до того ж, майже без досвіду, Булгаков потрапив у пекло. Висока смертність серед поранених, незначний відсоток повернення солдатів у стрій, відсутність необхідних підрозділів на шляхах евакуації — все це було трагічною нормою. Недолік кваліфікованих хірургів у шпиталях та евакуаційних пунктах не дозволяв грамотно сортувати поранених, благодійні організації продовжували діяти роз’єднано. Отруєних газами деякі лікарі взагалі відмовлялись лікувати або переправляти у тил.  Командувач армії Олексій Брусилов згадував, що через нестачу медперсоналу не всі поранені отримували допомогу, до їх евакуації залучали навіть працівників штабу, так як людей ніде не вистачало. Ось що він написав у книзі “Мої спогади”:

“Я з гордістю подивився на групу сестер милосердя: жодна з них не здригнулася, ніякого сум’яття не відбулось… Вважаю своїм боргом перед обличчям історії засвідчити, що величезна більшість з них героїчно, самовіддано, невтомно працювали, і ніякі ворожі бомби не могли їх відірвати від важкої, тої, що роздирала душу, роботи їх над скривавленими страждальцями — нашими воїнами. Та й скільки з них самих було перекалічено та вбито…”

Чернівці у 1916 році мало нагадували цивілізоване місто. Місцеве населення симпатизувало російській армії, так як уряд Австро-Угорщини позбавив його книг українською мовою, заборонило її використання в школах та офіційних установах. Були створені військово-польові суди, які жорстоко карали за найменшої підозрою в державній зраді. Видавались листівки німецькою мовою з фотографіями повішених людей та дощечками на грудях “московський шпигун”. Коли російська армія увійшла в місто, воно було спустошене.

Лікарня, в яку призначили Михайла Опанасовича, була єдиним медичним закладом. Туди щоденно прибували не тільки поранені солдати, а й місцеві жителі.  Здавалось, що життя у Чернівцях ненадовго припинилось. Але Булгаков не міг побачити і  цього. Хворих та поранених було забагато для і без того маленького медперсоналу.

Варто згадати, що як хірург він проводив в основному ампутації — одна з найважчих у моральному плані операцій. Ми можемо уявити, як після чергового відрізання кінцівки він виходить на коридор у закривавленому халаті. Волосся спітніле, його кінчики падають на обличчя. Він дістає цигарку з халату, її підпалює дружина Тетяна. Вони мовчки дивляться одне на одного, тому що більше не можуть це обговорювати. Коли це все лиш почалось, їм було страшно і від безсоння Вони валилися з ніг, але тепер стало просто байдуже. Поранений продовжував кричати: в лікарні закінчився морфій, і замість заспокійливого в солдата влили літр горілки. Доктор Булгаков мовчки докурює папіросу та втомлено крокує в іншу палату — там на нього чекає новий паієнт.

Перша світова війна ніколи не зрівняється у втратах з Другою, але на ній вперше щодня гинуло до сотні тисяч людей, а обставини смерті стали до смішного безглуздими. У траншеях, в умовах злочинної антисанітарії зароджуються або розвиваються найстрашніші епідемії того часу: дизентерія, сифіліс, тиф, дифтерія, іспанський грип, пандемія. Хвороби перетнули лінію фронту та поширились Російською імперією. І виявилось, що новій загрозі нікому протистояти. Молодих лікарів з передової починають відкликати в тил. Михайло Булгаков потрапляє в село Нікольське Смоленської губернії. Для нього Перша світова війна закінчилась.

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ДОСВІД У ТВОРЧОСТІ БУЛГАКОВА

Роман “Біла гвардія” описує події кінця 1918 року, коли внаслідок державного перевороту владу гетьмана Скоропадського бере до рук лідер директорії Симон Петлюра. Лікар Олексій Турбін (головний герой та “друге я” автора) повертається додому після тяжких боїв та походів. Він починає приватну медичну практику, але час від часу його мучать спогади з армійського шпиталю. Постать полковника Най-Турса в романі, спогади про специфічне шаркання чобіт гусарських полків — це все Булгаков у чернівецький період. Так само, як і цитата з оповідання “Морфій”:

“До роботи я звик. Вона не така страшна, як я думав раніше. Загалом, багато допоміг мені шпиталь на війні. Все-таки не зовсім неграмотним я приїхав сюди.”

Михайло Булгаков провів у Чернівцях три місяці. Вперше про це дізнався краєзнавець Віктор Фреліх. Наближались дев’яності і через раптовий спалах алопеції він припинив дослідження цієї теми. Фреліх запевняв, що знає імена винних в епідемії. І попри анонімні погрози з вимогами припинити розслідування, серйозно збирався опублікувати його результати. 16 квітня 1995 року він з отруєнням лягає в лікарню. 24 травня Віктор Фреліх помер. Обставини смерті журналіста досі не з’ясовані. Серйозним дослідженням питання ніхто не займався більше десяти років.

Статті про Булгакова в Чернівцях виходять більше двадцяти років. Матеріали схожі одне на одного, адже спираються на загальновідомі факти. У 2006 році Зоя та Віктор Юсови (чернівецькі публіцисти) випускають друком історичне есе “Булгаков на Буковині”. На сьогодні це єдине ґрунтовне дослідження по цій темі. Перш за все, свою увагу воно концентрує на описі тогочасних пам’яток архітектури та історичному бекграунді Чернівецької області. Звісно, дослідникам доступно небагато джерел і можливо, нові факти більше не з’являться, але сьогодні в місті не робиться майже нічого, щоб принаймні його жителі знали, що автор “Майстра та Маргарити” колись тут працював. При вході в Чернівецьку обласну лікарню раніше висіла меморіальна таблиця.

Під час ремонтних робіт її зняли, а після їх завершення так і не повісили назад.

Можливо, деяким деталям нашої історії ми повинні приділяти більше уваги.

Автор: Aleksei Maniutin

Думка редакції може не співпадати з думкою автора

Реклама Google
Підписуйтесь на нас в Telegram, Facebook, Instagram

Поділитись

Написати коментар

Do NOT follow this link or you will be banned from the site!