Пан Ярко – під таким псевдонімом у Чернівцях працює один з найпопулярніших екскурсоводів Ярослав Адамчук. Майже ніхто не знає, що рідним містом Ярка є не Чернівці, а Чернігів. Там хлопець народився і жив 12 років. Зараз Ярослав вважає рідним містом Чернівці, у розмові називає його «коханням» і каже, що життя свого не уявляє без підйому на вулиці Гагаріна.
До екскурсійної справи хлопця підштовхнуло навчання на факультеті історії та волонтерська діяльність. І те, і те давалося непросто – навчання Ярку доводилося оплачувати самотужки, а волонтерська діяльність стала викликом для себе як для інтроверта.
Крім екскурсоводської діяльності, Ярослав організовує культурні події у Чернівецькій обласній науковій бібліотеці ім. М. Івасюка, є кординатором проекту Всеукраїнський рух «Твоя Країна» у Чернівецькій області, активістом, а раніше і головою осередку «ФРІ» в Чернівцях та засновником ІГ «Здорова Буковина».
Зараз Ярко успішно впроваджує екскурсії нового формату у Чернівцях: нічні екскурсії, екскурсії на ровері, квест старовинними Чернівцями та інші незвичайні та зовсім нові івенти.
– Чи важко тобі дається впровадження таких екскурсій нового формату?
– Та все дуже просто. Три тижні не спиш, думаєш про це, шукаєш інформацію якусь, а потім раз – і екскурсія на дві години. І потім: «Ой, до тебе 100 людей прийшло, по 30 гривень, ти там таку-то суму заробив за вечір». Точно! Я ж все знав і зразу за вечір інформація вся сама до мене прийшла, я просто Яр всемогутній, а матеріал на цю екскурсію сам падає на мені стіл.
Зараз така підготовка для мене важлива, тому що я розвиваюсь. Можливо, років через 10 в плані територіальності міста мені буде легше. Але тоді я почну Буковину вивчати, бо везу людей в гори, а вони питають: «А що за церква?». І я розумію, що колись я вийду за ці рамки і треба буде знати, і що це за церквушка, і що за поворот у селі якомусь там.
Це складно, я відчуваю виснажливість під час підготовки, а в день екскурсії взагалі здається, що все не так, абсолютно все не так. Моя дівчина жартує з цього приводу, бо вона з іншого міста, приїжджає на дні, коли мені здається, що я буду незайнятий, а потім як робота вносить свої корективи, так і відпочиваємо зовсім не так, як планували. А потім після від’їзду жартує: «Я поїхала і вже все тихо і немає роботи?»
– На кого ти навчався і ким ти ще працював?
– Я бакалавр історії нового і новітнього часу. Я працював по принципу в житті треба спробувати все. Перша робота в мене була десь в 12 років – я тоді продавав не зовсім свої черешні. Страшна історія з дитинства. Але Чернівці – це місто торгівлі, і як не увійти в цю колію, коли ти підліток?
Потім я працював оператором і Інтернет-клубі, згодом продавав книжки, а ще є досвід роботи smm-ником. І найцікавіший досвід роботи – викладав товари в магазині. Це було круто, бо я зрозумів специфіку взаємодії з різними людьми.
Зараз я ще працюю на півставки в бібліотеці івент-менеджером. Організовую там різні культурні події.
– Як ти оцінюєш роботу бібліотеки, наскільки активно вона пропагує культуру і наскільки прогресивно?
– Якщо бібліотека пропагує культуру, то це вже прогресивно. Наша бібліотека пропагує культуру. Тяжко, повільно, але насправді як і в будь-якій справі. По мірі того, що бачать працівники, вони намагаються робити. Так, не всі до цього готові і не всі можуть відразу перейти на нові формати, але намагаються і це вже добре. І мова не йде тільки про людей старшого віку, це не залежить від віку. Є молодші за мене люди, але з консервативнішими поглядами.
Бібліотека відкрита і доступна. І має такі ресурси, які мало хто має. Якщо хтось прийде з ідеєю, то ми можемо разом це реалізувати.
– Як ти став екскурсоводом і скільки часу вже працюєш ним?
– Це було неочікувано. Я тоді навчався на ІІ курсі і саме почав волонтерити. Завдяки волонтерству я хотів переламати себе і почати робити те, що не робив раніше. Я хотів змінитися і розумів те, що навколо зміниться тоді, коли змінишся ти.
І коли я почав займатися такими громадськими ініціативами, познайомився з одними людьми, які запропонували мені провести екскурсію в рамках проекту «Зробимо Україну чистою». Це було щось на кшталт «Ти ж історик, ти ж знаєш Чернівці». Ха! Це було смішно і дуже забавно, бо Чернівці я не знав. Але мені було цікаво, тому я подумав: «А чому б і ні?».
В першу чергу я пішов до цвіту нації – до викладачів університету, питати їх інформацію, бо я тоді не знав ще екскурсоводів. Спитав викладачів про Аврору, вони порадили мені книжку за 1969 рік «Історія міст і сіл Української РСР». Ухтишка! Але там було два маленьких абзацики про Чернівці і я зрозумів, що це не те.
Тоді я вже щось знав про етнографію, як збирати матеріали в горах і не тільки, – через опитування. Пішов я на вулицю Орловську до Нижньої Аврори питати людей. Там були такі просто унікальні люди, персонажі навіть! Виходить чоловік з цигаркою і, не витягуючи її з рота, питає мене: «Шо ти шукаєш? Заходь, я тобі розкажу». Я зайшов і вислухав про проблеми життя цієї вулиці, про зсуви ґрунтів та інше, але це вже дало черпнути якусь базу. Тепер розумію, що часу я тоді витратив багато, а інформації зібрав мало.
На цю екскурсію прийшло людей 50, а я був інтровертом, закритим в собі ще достатньо сильно. Тоді думав: «Може, я піду, а ви самі тут погуляєте?». Але я провів цю екскурсію і люди мені помітили.
Друга екскурсія була в селі Біла, там є цілюще джерело, біля якого теж прибирали. Я теж там провів екскурсію. Люди це помітили і говорили потім: «Вау-вау, ти класно розповідав». Я був здивований. І відтоді до мене почали часто звертатися. Це стало поштовхом почати займатися екскурсоводською діяльністю частіше. Замість того, щоб готувати семінари, я почав ходити в університетську бібліотеку, поки це мені дозволяв час, бо часи тікають, а як тільки ти випускник – все, доступ закритий.
Потім я ще відкрив для себе Чернівецьку обласну бібліотеку на вулиці О. Кобилянської, де я зараз і працюю. Там вже звикли до мене, що я вічно щось шукаю, навіть почали готувати матеріали для мене. З цього почався такий мій шлях. Потім люди почали питати: «А скільки?» і я вже подумав, що якщо цього хоче світ, він сам до мене звертається, то чому б не піти до нього зі своїми обіймами сором’язливими на зустріч?
– Ти говори, що збирав інформацію шляхом опитування. Як ще збираєш інформацію?
– Працюю з джерелами і спілкуюся з людьми. Ну і те, що сам бачу постійно, бо екскурсовод – це не тільки те, що вчора, але й це те, що і сьогодні. В цьому і основна відмінність екскурсовода місцевого і немісцевого. Екскурсовод з Києва приїде і покаже 5 площ, про які прочитав в Інтернеті. А чернівецький розповість більш насичено, бо він знає, як це все живе сьогодні, що змінилося впродовж останніх років, чому і як.
– Ти вважаєш свою роботу творчою?
– Я вважаю, що вся робота творча. Можна з творчістю підійти до прибирання вулиць, до благоустрою, до будь-чого. Чи твориш ти – це вже залежить від тебе. Можна прийняти шаблони, по яких ти працюєш, а можна творити.
Творчість у моїй роботі полягає в тому, що я маю придумати як провести екскурсію відповідно до того, як на початку екскурсії просять люди. Через такі побажання за 2 хвилини я накидаю маршрут і виходить зовсім не та екскурсія, яка мала би бути по шаблону. А якщо працюю над новими маршрутами, то там ще більше творю. От вже завершив, а потім думаю: «От чогось тут не вистачає. Треба речення, ну одне речення дописати».
– Тобто є в професії екскурсовода момент фантазії? Як з цим одним реченням?
– Як у кого. Кожен ставиться по-різному. Хтось боїться це робити. Хтось не хоче жартувати, бо жарти – це також від себе. Я ж не можу придумати, що в будівлі слідчого ізолятору водились єдинороги. Тобто можу, але це буде надто багато фантазії. Треба не перебільшувати,але робити так, щоб людина залишилася задоволена. Якщо є якась чутка, то чому би її не розбавити? Вона ж все одно залишиться чуткою.
Тільки ще чернівецька аудиторія така вередлива, от їм все не добре, «ой, як ви могли розповісти цю чутку про цей будинок?». Можна ж трохи вільніше, це працює в інших містах. Наприклад, чернівчани б не погодилися на схожу екскурсію на кшталт «Трешовий Львів», чернівчани кажуть: «Ой, ні, я не піду по проспекту» і т.д. Тобто до таких легких форматів ми ще не доросли.
– Який графік екскурсовода?
– Мій графік з 6 до 23 години. В цей час я не тільки проводжу екскурсії, але й домовляюся з закладами, хостелами, шукаю інформацію в бібліотеці, гуляю і фотографую місто. Але з 6 до 23 я завжди готовий. Якщо мені телефонують о 6 і питають: «Ярослав, ну що? Ви де?», то я відповідаю: «Я готовий, 7 хвилин і я біля вас».
Колись були ситуації, що я і о 2 ночі зустрічав людей. Я б сказав, що поки що це такий цілодобовий в моєму житті процес. Бо і додому приходжу, то сідаю за ноутбук і думаю, що я ще не зробив і що потрібно доробити.
Цей графік він постійний. Я постійно екскурсовод і навіть коли буваю в мандрівці ця суміш екскурсовода та історика дає про себе знати. Я можу почати розповідати про Чернівці і мені вже кажуть: «Вимикай екскурсовода», «Мужчина, мы вас попросим».
– Скільки заробляють екскурсоводи у Чернівцях?
– Мені екскурсоводи про це не розповідають J Я думаю, що все залежить від екскурсовода. Екскурсоводи в певній мірі фрілансери. Хтось ще десь підпрацьовує, хтось працює. Часто можна почути від екскурсовода: «А де ти постійно працюєш?». Я хочу далі працювати в бібліотеці, бо мені подобається. Але в той же час основне джерело мого прибутку – це екскурсії. Я не буду називати цифри, але наразі на булочку з маслом мені вистачає. Проте є завжди до чого рухатися. Колись давно я ставив собі ціль заробити 1000 гривень на екскурсіях, зараз вже інші цілі.
Правда, у мене проблеми з таймінгом, не вистачає часу. Нещодавно на своїй лекції я казав, що якщо комусь треба майстер-клас по тому, як пропускати дедлайни місяці на три, то я готовий провести такий майстер-клас, навіть презентацію зробити.
– Що для тебе Чернівці?
– Моє все, це кохання. Я дуже люблю підйом на вулиці Гагаріна. Я його обожнюю просто. Це моя улюблена крихітка. Всього лише 30 років не могли пустити трамвай, об’єднати нижні і верхні Чернівці, він зустрічає всіх туристів, там більшість аварій, там більшість проблематичних і кумедних ситуацій. Я не уявляю Чернівці без цього підйому. А взагалі Чернівці для мене у всьому. У вуличках, у скверах, у тих безхатченках, які сплять у сквері біля костелу Серця Ісуса (я його називаю сквер-хостел), в усіх людях, які на вулиці кричать: «Пан Ярко, привіт» і надихають мене.
– А як про це місто відгукуються туристи?
– Це залежить від подачі міста екскурсоводом. Принаймні, від своїх туристів я отримую лише позитивні відгуки. Їм дуже подобається архітектура, хочеться приїхати ще.
– А що їм не подобається?
– Я не чую негативні відгуки, тому що завчасно подаю слабкі сторони Чернівців через жарти, а ті, які не виходить через жарти, намагаюся максимально згладити. Тоді той бідний замучений колодязь на площі Святої Марії чи собаки по місті видають не такими вже і поганими. Хоча, звісно, буває і таке, що я кричу: «Не чіпайте собак».
Бувають непорозуміння при вході в університет, є проблема з вбиральнями, відсутністю вказівників до них, ну і з собаками. Люди їх бояться. На мою суб’єктивну думку, є такі вулички, де громадську вбиральню і не побудуєш. Поки що я користуюся функцією «Ви хочете кави? Ви хочете у вбиральню? Є можливість, подумайте добре, буде потім не раніше, ніж через півгодини». Але я не можу засудити це місто, бо воно ще розвивається. Тільки починають відкриватися справді цікаві заклади…
– Але вони починають працювати навіть не о 8. Я якось йшла пішохідною вулицею о 8.15 і всі заклади на Кобилянській ще не працювали, всюди ще розставляли стільці на терасах, прибирали, окрім одного закладу, де ціни на каву значно вищі. І ці туристи бідні тинялися з рюкзаками на плечах від дверей до дверей закладу.
– Так, не вистачає закладів, які б працювали з години 7. Зараз озвучу топову бізнес-ідею: відкрити заклад і так його і назвати: «7:15» або «Сніданок в Чернівцях». Але так, це болюча тема. Справа в тому, що дуже багато чого ще хочуть туристи, наприклад, піти в такий заклад як «Пузата хата», але таке не працює навіть у Львові у 7 ранку.
– Чи є у Чернівцях конкуренція між екскурсоводами чи роботи вистачає всім?
– Більшість моїх клієнтів – це унікальні нові клієнти. Це своя база, своє сарафанне радіо, зі мною раніше багато молоді працювало, але тепер вже всі: від 6 до 76, умовно кажучи, бо були і старші люди. Популярність Чернівців збільшується, є вакантні місця, можна увійти у цю колію і робити цікаві штуки. Конкуренція моментами це навіть добре, є стимул розвиватися і вдосконалюватися. Я не відчуваю конкуренції до екскурсоводів популярних у Чернівцях, яких я знаю, з якими я знайомий, ми з ними добре спілкуємося і навпаки навіть обговорюємо спільні проблеми.
– З якими труднощами ти як екскурсовод зіштовхуєшся?
– Крім згаданих проблем, буває важко поселити 50-60 людей у певній ціновій політиці. Буває таке, що умови досить хороші, а людям все одно не сподобалося. Ще одна проблема – мені постійно не вистачає інформації, але це нормально для кожного екскурсовода. І ще постійно не вистачає часу, бо є грандіозні ідеї, плани, але фізично не встигаєш. Як співає один кантрі-виконавець: «Щось пішло не так».
– Яку музику тобі подобається слухати?
– Всяку. От зараз я слухав Modern Talking, але взагалі я дуже люблю скрипку. І байдуже, чи це щось класичне чи у сучасній інтерпретації. Якщо я йду по вулиці і чую скрипку, то зупиняюся навіть тоді, коли дуже поспішаю.
– Що ти любиш?
– Я люблю знайомитися з людьми, люблю чорний чайок, люблю автостопити і гірський туризм також люблю.
– Як ти оцінюєш свої перспективи у Чернівцях?
– Колись, як і багато людей, я задумувався над виїздом за кордон. Патріотизм – це добре, а взагалі я космополіт, я дитина світу цього і не ставлю собі кордонів. Мій дім – це земля. Але потім я побачив перспективу у екскурсійній справі. Чому би не спробувати? Виїхати завжди можна.
Я почав пробувати себе у екскурсійній справі тут, спочатку це було дуже складно, бо всі навколо кажуть: «Так? А де ти працюєш десь?», я відповідав, що в екскурсійній справі розвиваюся, після чого всі питали: «Скільки ти заробляєш?». А тоді не міг відповісти, що багато, і тому це змушувало почуватися некомфортно.
Але я вдячний тим людям, які підбадьорювали мене на початках і говорили, що в мене це виходить, коли я опускав руки. Навіть підкидали ідеї мені для екскурсій. Це надихало. І я вирішив, що буду пробувати у Чернівцях.
Елементарно, коли я почав ритися в газетах, мене почали просити проводити всякі екскурсії, пам’ятаю, наприклад, після екскурсії Літературні Чернівці було таке відчуття, що я потрібний цьому місту. Воно мене прийняло. Тому перспективи є, я розвиваюся і хочу продовжувати це робити.
– Держава якось впливає на твою роботу, підтримує?
– Вона не заважає, за це я їй вдячний. В міській раді знають, що є така Асоціація працівників туристичного супроводу Буковини, приймають наші питання, звернення, тому все гаразд.
– Чи є в тебе правила, принципи, яким ти не зраджуєш?
–Я стараюся не брехати, тому що це створює багато проблем. І мені вже не те, що складно брехати, мені вже навіть важко не сказати всю правду. Ну як роблять деякі політики.
Друге моє правило – відкриватись можливостям. Я не можу бути постійно в одній такій площині. Не можна сказати, що це саморозвиток, бо це буває по-різному, але стараюся не бути консервативним і не закриватися «в кокос».
– А твоя професія історика трішки спонукає тебе закриватися?
– Якби я був науковцем, досліджував якесь історичне явище та писав про це, то в якійсь мірі так. Але я займаюся дослідженнями на краєзнавчу тематику і це не сприяє тому, щоб закриватися і говорити: «Все, це моя площина, це моя кафедра, я буду тут і більше ніде».
– Порада чернівчанам, які планують їхати на екскурсію: як обрати класного екскурсовода?
– Дивитися відгуки, слухати сарафанне радіо, шукати в групах різних. Я відкривав би якісь групи, наприклад, «Це Конотоп, крихітко»» і запитував би там. Бо звернешся в бюро – може бути нудно, нецікаво, сухо, швидко. Тому я шукав би так. Хоча в мене по всій Україні є знайомі і я також можу когось порадити.
Фото: Міша Козьма
Спілкувалась Тетяна Пінькас
