«Раніше я працював опером у райвідділі, а зараз роблю стендап у Чернівцях»

Screenshot_1

25-річний Олег Грюндік – комік. А ще тімлід (координатор лідерського підліткового табору), фантаст, гід в київському турагентстві, йог і ведучий весіль. Раніше працював у Чернівцях опером карного розшуку та опером у відділі боротьби з наркотиками, а також сценаристом мультфільмів KuTstupid.

Олег познайомив чернівчан з стендапом: щомісяця впродовж року влаштовує відкриті мікрофони та організував вже два стендап-концерти у Чернівцях.

Що таке стендап? Багато досі плутають цей жанр з іншими

Стендап – прояв твоєї думки про життя через призму тебе як особистості. Це моновиступ – виступає один комік. У нього обов’язково повинен бути мікрофон, він відділяє позицію коміка від позиції глядача. Я вважаю, що стендап без мікрофона – це не стендап, якщо тобі доводиться перекрикувати людей.

Крім стендапу є інші гумористичні жанри: шоу-історії (розповідають історії), roast battle (батл між двома коміками, один жорстоко жартує про іншого), відкритий мікрофон (обмежена кількість часу, всі в рівних умовах), концерт (виступають коміки).

Screenshot_2

Наші люди звикли до КВН і Ліги Сміху. Думають, що гумор – це спортивна дисципліна, в якій є переможець і переможений. В Європі, в Америці немає такого, там люди просто виступають. А наші люди часто приходять на стендап і ставляться упереджено, типу «Ану, давай, дивуй! Хто тут сильніший?». Нав’язується конкуренція. Я не думаю, що такі речі мають бути у цьому жанрі.

Чому саме Грюндік? Це ж не твоє справжнє прізвище

Коли почав працювати в органах, сказали, що краще в соцмережах змінити своє прізвище. А Грюндік – псевдонім мого улюбленого поета на той час, Олексія Пермінова. Він був у групі «Рабы Лампы», андеграундний реп. Грюндік мені подобався, бо був дуже змістовний. Стикався у нього з мотивами текстів Германа Гессе. Наприклад, у «Степовий вовк» Гессе поділив самогубців на істинних та ні, сказав, що кожна людина з часом помирає від того, до чого вона йде (землероб від землі, воїн від війни… ). То Грюндік був начитаним і розумним чуваком, хоча займався російським репом. Але в той момент це було модно і круто, це зараз там Елджеї, Федуки і всяке таке. Хоча я давно вже не слухаю речитатив, більше фанк, джаз …

Коломийки…

Фанк, джаз, коломийки. Прекрасно! Насправді мені дуже подобається старий музон Смерічки, Водограя, там рвані карпатські ритми. Це дуже крута музика, у мене навіть на телефоні є. Якщо на SoundCloud набити «Водограй», то ти знайдеш Водограй в заливонах британців, американців, які це заливають разом з музикою старих-старих фанкових гуртів з Джеймсом Брауном, які перші почали робити крутий музон.

Ти сідаєш писати жарти чи вони самі хаотично з’являються?

Я вважаю, що творчість – це дисципліна, а не спонтанність. Спонтанно – це муза. Мені подобається, як описує Стівен Кінг. У нього не муза, а муз, по-перше. Суворий мужик, великий волосатий, з сіжкою, який приходить і каже: «Так, братан, давай писати». По-друге, в його розумінні муз – це дисципліна. Кінг щодня пише 2000 слів на день. За його життя, відколи він пише, було тільки пару днів, коли не писав. І то це пов’язано з тим, що його автомобіль збив.

Screenshot_8

Мені здається, якщо чекати натхнення, то ніфіга не доб’єшся в цьому житті. Ти маєш сам себе своєю ж роботою надихати.

Буває, що приходить порив, я записую собі. Бо знаю, що якщо не запишеш думку, то вона полетить в підсвідоме, надсвідоме і в ****. До речі, це прочитав у книзі про біографію Джима Моррісона, соліста групи «The Doors». Він в юному віці усвідомив, що якщо не ловиш думку, не записуєш її, то вона тікає.

Я думаю і записую постійно. Бо коли ти комік, ти маєш дивитися на невідповідності, звичайні речі та сприймати їх з гумором.

Наприклад?

Наприклад, вуличні собаки. Вони усі або валяються на землі, або кудись біжать. Та собака, що біжить, – на зміні, вона працює. А та, що валяється, – уже відпрацювала. Тобто десь глибоко під землею є центр зайнятості псів, де сидять собаки у навушниках, друкують на клаві і дивляться по карті, щоб рівномірно по всій території міста були розподілені собаки. Може, у вухах не просто чіпи, а жучки? Знаєш, цей момент, коли одночасно зриваються з місця 5-6 псів, починають бігти і гавкають? То їм прийшов сигнал, що терміново потрібно в центр.

Я за всім отак щодня спостерігаю, записую такі«заходи».

Screenshot_4

Записав «захід», який наступний етап?

Вдома наганяю «заходи» перед дзеркалом. Пускаю вільний потік свідомості. Уявляю, що я на сцені, як би я це подавав. Або здзвонюсь зі своїм колегою, камеді-баді. Це поняття ввела Джуді Картер, вона написала книгу, яка стала альма-матер для гумористів. Розписала, як робляться жанри і т.д.

А як технічно робляться жарти?

Жарт ділять на дві частини: сетап і панчлайн. Сетап – окреслюєш ситуацію, панчлайн – це сам жарт. Сетап можеш розповідати, як заманеться, а сам панч (взлом, ефектний момент) мусиш подати саме так, як ти його написав. Це покращує відчуття жарту.

Коли я розповідаю, як писати стендап, пояснюю, що сетап – це різні шляхи. Це все одно, що ти ходиш щодня додому однією дорогою, а можна вийти з зони комфорту: піти іншою дорогою, підлетіти на лелеці, випити якусь таблетку і бігти швидко додому.

Screenshot_3

Коли роблю панчлайн, приходить перша думка, як зламати, і я кажу: «О, молодець, придумав, пожартував, але давай другий варіант і третій». І третій варіант залишаю. Тому що перший раз копнув – значить % 80 людей здогадаються до цього жарту, другий раз – 40%, а те, що догадаються до третього жарту, дуже маленька ймовірність.

Буває, що до третього жарту не те, що не додумаються, а не зрозуміють його?

Таке буває, але з досвідом розрізняєш цю межу.

І ще впливає місце, де ти жартуєш. У пабі треба робити найпростіші жарти: люди підвипивають, хтось щось сказав, принесли ковбаску, не дали решту, хтось когось послав – таке життя. А коли робимо у концертному залі, так, як ми робили в Шепетівці, то там круто, є діалог з глядачем. Ти можеш розповідати довгий складний жарт і тебе слухають.

 (*Шепетівка – це Будинок культури і естети тики на вул. Шепетівській, 5)

Ти дзвониш до камеді-баді, що далі?

В розмові з камеді-баді накидаємо жарти, а останнім часом почали з потоку свідомості на 5 хв. Просто говоримо незаготовлені штуки. Наприклад, світло в лампочці. Вам не здається, що це тюрма для світла? Його закрили, щоб не виходило, але воно проривається, бо дуже швидке.

З часом стараєшся це робити смішно.

Тобто критик твоїх жартів – камеді-баді?

Так, до сцени доходить десь 30% жартів. Ще проводимо відкриті мікрофони, щоб відточити матеріал. Бо коли ти жарт не розповів, він не готовий, коли розповів – готовий.

Screenshot_11

Тебе часто просять пожартувати?

О, це найжахливіша штука, яку можна попросити. Неприкольно, коли жартуєш, бо «ти ж комік, а ну залупаш шуточку». Прикольно, коли це спонтанно.

Скільки ти пишеш жарти (в часі)?

Це дуже залежить від формату заходу. Наприклад, у Львові є «відкритий мікрофон», де виступають по 5 хв. У 4:40 дають звук, в тебе 20 сек, щоб закінчити. Там всі в рівних умовах. В інших містах трошки лайтовіше з цим, бо Львів – це такий осередок стендап-гумору в Західній Україні. Там є Lviv City Stand Up – це чуваки, які раніше грали з Загорецькою. Потім вони більше почали стендапити. Можна сказати, що вони зараз найуспішніші в Західній Україні. Ми з ними і кентуємо, і конкуруємо, хоча конкуренції як такої у нас нема.

Screenshot_18

Якщо це стендап-концерт, то в тебе є 12-15 хв, щоб дати свій монолог. Раніше якщо мій монолог був більше 12 хв, то люди трішки губилися в моїх думках, бо вони були кліповими. Є таке кліпове мислення. Народжені після 2000 року – це покоління Z, вони мислять уже картинками, образами. Я ж працюю ще в таборі, бачу, що теперішнім підліткам важко прочитати книжку, але у них значно ширший спектр сприйняття інформації. І в мене було щось схоже – я видавав інформацію дуже кліпово, дуже перепригував. Зараз більше вчуся робити плавну розповідь. І мені стало значно легше.

Минулого місяця вже виступав 27 хв, зараз більше ніж впевнений, що можу 30+ виступати. За ціль тримаю зробити сольний концерт на більше ніж годину. Чим більше виступаєш, тим кращу думку можеш дати, зробити рефрен, почати жарт, 5 хв виступати, а потім добити жарт.

Так скільки готуєшся в часі?

Буває, що виступ завтра, а напередодні ввечері я ще і не почав готуватися. Інколи пускаю на спонтанність, бо стендап-комедія – це комедія тут і зараз. Чим більше ти до неї готуєшся, чим більше повторюєш, тим більше все піде не так. Відсотків 85 – це заготовлені жарти і ще 15 – імпровізація.

Screenshot_17

Аудиторія завжди готова, що ти будеш з нею жартувати?

Не завжди. Залежить від того, який ти виступаєш, наскільки розігрітий зал, у якому настрої люди. Бувало, що стендап йшов взагалі не по плану. Повністю. Я свій листок з жартами міг викинути.

Коли ти зрозумів, що треба організувати перший стендап концерт у Чернівцях?

Влітку, мені це допоміг усвідомити Олежка Доцюк, колишній КВН-щик, тепер ведучий. Ми працювали в дитячому таборі, їхали і говорили про стендап. Тоді зародилась серйозна думка, що в Чернівцях цього не вистачає. І я цієї думки притримуюся досі, і це мотивує, дає усвідомлення, що займаюся тим, чого не вистачає в місті. Хоча це дуже невдячна штука.

Наскільки чернівецька аудиторія готова сприймати стендап?

Ми зараз займаємося своєрідним вихованням цієї аудиторії. Робимо стендап, щоб люди звикали. Ми виконуємо таку культурну, просвітницьку функцію. Ми до цього йдемо.

Але я вже дуже задоволений, наскільки люди знають про стендап. На виступи у паб завжди приходить багато людей, не залежно від дня тижня.

Чернівчани готові платити за стендап?

Люди кажуть, що 100-120 грн – це дорого. І я думаю: «Ви крадете хліб в магазині, а в маршрутці постійно не платите? В чому прикол?». Ти приходиш, щоб посміятися, відпочити. То коли людина заплатила ті 120 грн, приходить і така «всією собою» каже: «Ага, ну давай, дивуй мене на всі 120 грн. От лічильник, хоп, поїхали!». А потім: «Ей, рібята, ви мене на 17 грн не досмішили, можете віддати 17 грн?». Це я, звісно, жартую.

Screenshot_21

Я з тієї категорії людей, яка готова платити за творчість. Виставки, концерти, гумористичні проекти – для будь-кого оплата – стимул. Стараюся завжди кидати вуличним музикантам. Люди думають, що творчість має бути безкоштовною, але це не так. Як ще стимулювати творчість, культурний розвиток, раціональне мислення?

Які труднощі були під час організації стендапів у Чернівцях?

Невелика кількість людей, які готові цим займатися. Це і сьогодні є. І ще проблема, що у Чернівцях потрошки помирає КВН, не прийшла сюди Ліга Сміху і тут немає кому виховувати гумористів. Тут є багато смішних рібят. Є багато рібят, які стають смішними і йдуть проводити весілля, і не задумуються над розвитком себе як коміка.

Взагалі це проблема, що люди формують думку про гумор з того, що бачать щось смішне на корпоративні, і ще бачать Зеленського по телеку. І все. Я взагалі не бачу якоїсь конкуренції у цьому, не збираюся на цьому рубати бабки, або жити за рахунок того, що я у Чернівцях буду робити стендапи. Я не заробляю на цьому і не буду. Роблю це заради фану, хочеться, щоб люди мали альтернативу подій. Щоб у Чернівцях були події.

Screenshot_22

Чи можна вижити за стендап у Чернівцях?

Абсолютно нереально. Гонорару в Чернівцях не існує, я ще жодного оплачуваного виступу у Чернівцях не провів.

А концерти?

Ми заробляємо на тому, скільки людей прийде і купить квиточки. На останньому концерті ми навіть у мінус пішли, бо запросили чувака з Києва, якому оплатили дорогу, дали гонорар.

На першому концерті ми трохи заробили. Коли робимо у пабі, віддаємо 1000 гривень найсмішнішому учаснику. І стараємося заплатити комікам за дорогу, знімаємо квартиру або вписуємо в себе.

Любиш жартувати над Чернівцями?

Не дуже.

Чому?

Бо всі жартують над Чернівцями. Це просто. Моя ціль – робити такий гумор, щоб його було зрозуміло і через океани. Щоб його могла увімкнути і зрозуміти людина в Британії і, якщо вона знає українську мову. Або якщо мене хтось перекладе на англійську, або коли я сам доросту до того, щоб виступати англійською. І у мене вже є певний рівень, за кордоном вже веселив людей англійською і у мене це вийшло, і воно мене стимулює до того, щоб я вчив більше англійську і вчився виступати закордоном.

Screenshot_23

Мене навіть питали нещодавно, чи не плануємо ми робити у Чернівцях відкриті мікрофони англійською. Але нам як місту дуже далеко до цього. У Києві вже є відкриті мікрофони англійською, у Львів, думаю, скоро це також прийде, а от нам ще далеко.

Я дозволяю собі жартувати про локальне, якщо є дуже крутий жарт. Але мені не подобаються вайни на чернівецький мотив і всяке таке.

А коли почав стендапити?

Та ще в університеті. Взагалі вперше – у 19 років. У Львові робили проект «Ай Смішно» і там себе спробував. Перший мій стендап був афігєнний, а наступні три просто жахливі. Я просто повний позор пережив. Потім рідко стендапив, то були невдалі виступи. А рік тому літечком був у дитячому таборі і зрозумів, що моя свідомість (подумав і виправив на «персона», – автор) потребує публічних виступів.

Коли я зрозумів, що хочу виступати, вирішив пожити самому. Знімав у Львові півроку квартирку маленьку. І це був один з найчарівніших періодів життя. Мені подобається жити самому, у мене дуже широка зона комфортну. Ніколи з дівчатами не жив, в побуті я жахлива людина.

І саме коли жив сам, вирішив займатися стендапом. Місяць мало з ким бачився і дивився дуже багато ютубчику – порад, як виступати, як скинути страх, ораторське вміння, жестикуляція, фішки, скільки пити води. Тоді дуже багато навчився. До того я не ставав перед дзеркалом і не проганяв текст, думав: «Серйозно? Шо це за ****рство?». А зараз регулярно – хвилин 40, раз на тиждень. Але хочу, щоб це щодня було.

Screenshot_6

Так от: коли я технічно це вивчив, пішов перший раз виступити. І хоч я зараз стендапу приділяю багато часу, це залишається моїм хобі, бо гроші мені приносять трошки інші штуки.

Чому ти пішов в університет внутрішніх справ?

Ми живемо в соціумі, де в 15-17 років тобі треба вирішувати свій життєвий шлях. Мені здається, це дуже невірно. Я в 16 років, коли закінчив школу, був дуже несвідомою людиною, деструктивним підлітком, ледь не в поліції на обліку. І я в цей час вирішував, куди поступати. Мама сказала: «Або по ту сторону закону будеш, або по цю. Або будеш сиротою». Жартую, аж так мама не казала, вона дуже хороша жінка.

До речі, на 1 курсі універу я почав грати в КВН. Я ж служив в казармі, і в мене відкрився якийсь порив, зрозумів, що мені подобається жартувати. І впродовж всього навчання грав, на курсовому КВН, факультетному, навіть університетський виграли, а потім і студентську лігу виграли.

До речі, на наступний рік КВН уже пішов і прийшла Ліга сміху. Перший сезон разом з Загорецькою грали у Рівненьсткій Лізі сміху. Вони тоді стали чемпами, а ми до фіналу дійшли. У нас був непоганий шанс поїхати в Київ, але не вистачило організації.

Screenshot_9

Що було потім?

Команда розвалилася, а мене відправили у Чернівці працювати.

Я працював опером карного розшуку, а потім опером в відділі боротьби з наркотиками. У мене поступово закрадалася думка, що це не моє. Мені не подобалося, що я спілкуюсь з криміногенним контингентом, що в оточенні на роботі здебільшого кар’єристи. Люди дивувалися, що я на роботу приносив книгу Замятіна, Орвелла, Хакслі. А це був час, коли я знайомився з трьома найзнаменитішими антиутопіями.

Як ти пішов з управління?

Коли я працював у Відділі боротьби з наркотиками, мою посаду скоротили. Я перевівся в слідство в інший район. І тоді був дуже цікавий момент в моєму житті. Я прокинувся в понеділок, то мав би бути мій перший робочий день на новій посаді, і зрозумів, що проспав. Думаю: в перший же день запізнюватися? І цікаво, що годину тому я мав бути на роботі, а мені ніхто не подзвонив. Подумав, що скажу, що затупив і не пішов на роботу. Я прокинувся у вівторок і мені тааак було лінь йти на роботу. А тоді я був юним і безвідповідальним. У середу подумав, що вийду на роботу з понеділка.

І так я не виходив на роботу 48 днів. Закінчилася ця історія тим, що мені дали сувору догану і зняли звання. Але при цьому я не був найгіршим працівником. У таких системах є набагато серйозніші проблеми.

А після цієї історії я пішов на магістратуру, бо якщо не закінчуєш з червоним дипломом, то щоб поступити на магістратуру, маєш відпрацювати рік. Я відпрацював півтори і пішов вчитися. Але навчання було лінивим – тільки 4 дні на тиждень. Мені було скучно і я почав проводити весілля, зрозумів, що у мене вимальовується запасний варіант.

Screenshot_13

І не вчився?

Вчився, написав наукову роботу про введення в систему МВС холотропного дихання, ребефингу і інших таких систем. Я займаюсь давненько йогою, вивчаю різні близькосхідні езотеричні вчення. Люблю читати Фрейда, Юнга, Адлера, різних філософських рібят, які поєднуються з психологією, як Жан-Поль Сартр.

І викладач психології запропонував написати таку наукову. Врешті я подав свою роботу на університетський чемп наукових робіт з психології. Серед 17 учасників зайняв друге місце.

Ми з викладачем намагалася ввести цю систему дихання в МВС. Якщо коротко про дихання – це коли ти довго дихаєш діафрагмою і входиш у змінений стан свідомості, який дуже подібний до прийому ЛСД, стимулює частинки мозку. Працівники МВС за допомогою нього могли б позбавлятися від страху. Коли ми вже все підготували, щоб відправити на Київ, зробити це на рівні міністерства, університет сказав типу «Так, круто, але ми такий тихенький львівський університет, ми не хочемо виділятися на фоні інших, нам це не треба» і так далі. Мені сказали «Стоп» і це було моє друге розчарування в поліції.

Screenshot_19

А перше розчарування яке було?

Скорочення посади, при тому, що я розумів, що інші деякі посади не скоротили, і що там не все було так справедливо і правильно. І я тоді вже знав, що все, я звільняюсь.

Ну але приїхав у Чернівці, мені тут шукали посаду – так в державних органах влаштовано. Але відділ кадрів робив це дуже довго – так пройшов тиждень. А потім мені запропонували посаду не в Чернівцях (по місцю проживанню) і не в районі, де я народився. Тому я мав право відмовитися і відмовився. Так пройшов другий тиждень. Потім мені дали посаду ще в іншому районному центрі. І я спочатку пішов на лікарняний, а потім взяв відпустку. І так знову майже 50 днів.

Але до цього я працював опером у райвідділі, за перші 4 місяці у мене був один вихідний. Один день, коли мені не треба було рано, обідом чи вечором у райвідділ, не треба було заступати від райвідділу на якусь охорону громадського порядку, і я проснувся не у райвідділі. А всі інші дні – робота або вихідні після нічного чергування. Я працював на Новий рік, Різдво, Пасху. І знав, що буде знову така ситуація, коли я прийду знов.

На нову роботу мав виходити в п’ятницю, а в суботу – Пасха. Подзвонив до свого нового начальника, хотів попросити, щоб вийти у понеділок, зателефонував, він категорично відмовив, я ще договорював, а він збив.

Screenshot_12

І я як тримав телефон, так вимкнув його і поїхав в Польщу автостопом на три дні. Приїжджаю назад в Україну вмикаю телефон і бачу сфотографований документ про моє звільнення.

Але я радий, що так сталося, тому що коли я йшов працювати туди вперше, я ще не міг добре розібратися в собі, зрозуміти, чого я хочу. А через два роки я змінився і розумію, що це було моє найкраще рішення.

Знаю, ти ще працював сценаристом? У компанії, яка «народила» персонажів «морж и клубника» і т.д?

Так, коли працював в органах, писав сценарії для московської компанії KuTstupid, це звідти подозрительная сова, морж и клубника.. Десь 13 мультів я написав з кимось та сам. Але я припинив з ними працювати, почалась війна.

До речі, під час практики на магістратурі мене запросили в одну креативну команду, де я зняв короткометражний фільм.

У мене є декілька сценаріїв на короткометражки. Стендап ж пересікається з різною писаниною, я пробую себе в прозі та поезії. Багато читаю, наприклад, Роберта Маккі, Блейка Снайдера, того ж Кінга.

Мені б хотілося реалізувати себе як і сценариста. І мрію написати книгу і зрежисерувати фільм на неї.

Screenshot_10

Якими рисами має володіти людина, яка хоче бути коміком?

Насправді будь-хто може бути коміком. Немає якихось штук, які вказують, що ти апріорі маєш бути коміком.

Твій шлях швидше виняток з правила: навряд людина, яка невдало виступила 8 з 10 разів, буде далі намагатися це робити.

В тому і нюанс, що коміком стає людина, яка піде 11-тий раз і залажає, і піде 12-тий раз і також залажає. Ти хочеш, щоб ми малювали шаблон, але я не прихильник цих шаблонів. Я вважаю, що будь-хто може стати коміком і стикаюся з підтвердженням цієї думки на відкритих мікрофонах. Там дуже різні люди, настільки різні, що я не можу вивести щось одне. Бо це творчість.

Мені особисто подобається, коли комік інтелектуал. На мою думку, гумор це те, як ти бачиш життя через призму тебе як особистості. Коли такий гумор, це круто. А людина, яка може показати своє ставлення до життя, це інтелектуально підкована людина, яка має свої позиції.

І стендап – це літературний жанр і дуже багато залежить від твого словникового запасу.

І коміки мають вміти себе презентувати. Навіть якщо ти лох чи лузер.

Screenshot_14

Ти пишаєшся якимись своїми виступами?

Мене у стендапі мотивують дві штуки: дуже вдалі виступи, коли розумієш: «Вау, круто, що я цим займаюсь» і не хочу вихвалятися, але в мене їх вдосталь. Таких виступів, щоб мені все сподобалось від початку до кінця, не дуже багато, бо я експериментатор. Експериментую з темами, подачею, стилем, самим жартом.

То ти сам написав, сам прочитав і сам переписав?

Так, це постійне переписування. І дуже круто, що повертаюся до своїх старих «заходів».

Я останнім часом кажу, що стендап – це трішки видумана правда. Якось людина на підсвідомому рівні січе, чи обманюють її, чи кажуть правду. Але все-таки коли вона приходить на стендап, вона приходить на жарти. Тому я постійно думаю, записую, постійно генерую. Деколи повертаюся до старих записів, недавно брав зошит, в якому писав 2 роки тому.

Пригадав, що я колись був зі своєю дівчиною в Карпатах, з нами ще була маленька собачка – тер’єр. Всі троє спали в спальнику. Так от, знаєш, коли дівчата лягають чоловікам на груди? Я не знаю, чого вони так лягають, може, молока хочуть. І вона так лежала і мені приснився сон з дитинства, що я граю дворовий футбол. І мене старший сусід ловить за руку і починає розкручувати. Я кричу: «Суддя, суддя!». А який нафіг суддя в дворовому футболі? Я кричу далі і бачу, що пробігає повз мене суддя і не бачить мене. А я не достаю, щоб його торкнутись, і мене це так спрягає, що я сусіда ловлю за руку, підтягую до себе і кусаю. А в реальності я розвертаюсь до своєї дівчини і кусаю її за лоб! І вона починає пищати. Я починаю пищати від того, що пищить вона. Пес починає гавкати від того, що ми двоє пищимо. І я такий: «Що? Що сталось?». Вона: «Бджола! Бджола мене вкусила!». І я кажу: «А ну покажи», забираю її руку і дивлюсь – а там просто сліди від моїх верхніх і нижніх зубів. І я такий: «О даа, ото бджола! І не раз, да!».

Screenshot_5

 І я коли це пригадав, подумав, що це афігєнний біт. Біт – це частинка стендапу, блок.

А ти багато розповідаєш з життя?

Так. Є такий психолог Роберт Мартін, у нього є тест, за яким можна визначити стиль гумору. Він ділить гумор на аффіліативний – добрий,наприклад, жартуємо з чашечкою і чаєм: чай насправді хоче зайти в тебе, бо в нього там побачення з шлунковими соками. Агресивний, коли на когось наїжджаєш. Наприклад, «Подивіться на його зачіску. Я перепрошую, ви часто дивитись в дзеркало? А воно розбите, напевно. Ваше дзеркало – це калюжа?»

Самопідтримуючий – позитивно спрямований на себе. І самозневажливий, коли ти сам з себе жартуєш. Наприклад, коли жартуєш, що ти повія часу, типу «ми вам заплатимо, а ви проведіть зі мною час». Останнього у мене багато.

Є теми, на які ти не будеш жартувати?

Думаю, що ні. В тому і фішка стендапу, що ти можеш пожартувати про що хочеш.

Бога, релігію, смерть?

Так. Гумор – це форма творчості. Ти граєш якусь певну роль. Так, ти є ти, але з певною роллю.

Як почати займатися стендапом?

Якщо у Чернівцях, може приходити до мене. Треба пробувати, стендап неможливий без виступів. Якщо ти не виступаєш, то тупо не січеш тему. Треба багато виступати і відточувати свій стиль.

Яких коміків ти дивишся і яких порадиш дивитися?

Я люблю андеграунд них рібят. Мої улюблені – Деметрі Мартін, Mike Birbiglia, Ерік Андре, Луї Сі Кей, Джим Джефріс і стендап клуб №1.

Я бачила в твоєму Instagram круте питання: ти сам його задав і не відповіді не дав. Щастя – це скіл?

Так, думаю, це навик, якого треба вчитися. Якщо людина захоче, повірить у те, що буде щасливою, вона справді буде щасливою. Рецепт щастя дуже простий: займатися тим, чим хочеш, максимально надихатися і відкривати своє серце, любити. Всі ми вміємо любити, просто з часом одягаємо якусь броню, стикаємось з обманами і всяким таким. Але це не значить, що ми не можемо далі довіряти людям. Я особисто щасливий. Якщо хтось хоче, я можу його навчити. Посилання на мій персональний курс «Отримай щастя» внизу, 800 гривень, три місяці (останні два речення – жарт, посилання на курс не буде).

Screenshot_25

Куди піде твоя кар’єра?

Я дуже хочу сольний виступ, хочу спешл, зняти його. Мені б хотілося робити якісь сітком, зняти їх. Зробити якусь гідну, дуже сильну комедію, яку будуть цитувати. Я зрозумів декілька років тому, що творчість – це мій шлях.

Фото: Михайло Козьма
Спілкувалась Тетяна Пінькас

Підписуйтесь на нас в Telegram, Facebook, Instagram

Поділитись

3 Comments - Write a Comment

  1. Пересічний · Edit

    От це вже цікаво. Нудно читати одні сухі новини. Більше інтерв’ю з непересічними та неординарними жителями міста і не тільки.

    Reply
  2. По великому рахунку – майже в кожного жителя нашого міста є своя унікальна та цікава історія і завжди є про що поговорити!) Навіть на цю сторінку я потрапив випадково, а наприклад Грюндіка знаю ще від Ліги Сміху! І навіть історія про те як він залишився в мене в голові – комічна)
    Шановні SeeLife! Ця рубрика повинна жити та допомагати людям пізнавати жителів нашого міста! Для когось вперше а для когось по новому 🙂

    Reply

Написати коментар