Хлопці розповіли нам те, про що всі інші музиканти мовчать або говорять неохоче. Правда, і Двері Боком не відразу відповіли. На питання «Яка середня сума гонорарів в місяць» вони давали відповідь разів чотири на суміжні теми. Та все ж See Life з’ясував, з чого складається дохід людини, яка вирішила присвятити все життя музиці.
Двері Боком – досить відомий гурт у Чернівцях, якого частенько слухають чернівчани в пабах. Вони активні, молоді і цілеспрямовані, а значить – охочі до заробітку. See Life інтерв’ював колектив, щоб вияснити, скільки у Чернівцях можливо заробити, будучи музикантом. Виявилось, професійно займатися музикою не просто, ба більше – треба паралельно працювати на іншій роботі.
Тож вокаліст Міша Андрусяк працює в компанії, котра займається розповсюдженням додатку знижок. Барабанщик Саша Кручко останнім часом працював на Калинівському ринку, а гітарист Нікіта Александров раніше заробляв разом з Михайлом, а тепер живе на широку ногу з стипендії.
Цікаво, що музиканти мали досвід державної роботи.
Саша: Мы с Никитой начинали такой стартап жизненный на официальной работе: получали зарплату от государства. Мы работали в Облэнерго. Мы. Работали. В Облэнерго. Это дало безграничный опыт работы с людьми.
Нікіта: з людьми різних класів. Наркомани, бабусі, алкоголіки – з усіма спілкувалися. Ми працювали контролерами і знімали показники лічильників. Обидва відпрацювали по 10 місяців і на цьому закінчили свою роботу.
See Life: Ви не захотіли кар’єрного росту?
Саша: Мы просто даже музыкой зарабатывали больше, чем в Облэнерго.
See Life: Ваш заробіток як музикантів стабільний?
Міша: Швидше ні, ніж так.
See Life: Тобто з зарплати суто музиканта ви не живете?
Міша: Поки ні, але ми йдемо до цього рівня. Коли ти живеш з музики, то маєш більше вільного часу для розвитку. А коли приходиш о 19 годині на репетицію, а перед цим цілий день ще розмовляєш, то і співати немає серйозної наснаги.
See Life: Реально взагалі заробляти музикою?
Саша: У нас в городе это очень трудно.
Міша: Не настільки важко, як потрібно грати кавери. По-перше, ще є специфіка власного матеріалу. Наприклад, якщо будемо з 20-ма власними піснями виступати в Чернівцях двічі-тричі на місяць, то наший репертуар людям швидко проїсться. По-друге, не секрет, що ми починали як кавер-бенд. Так реально було заробляти. В Чернівцях є три паби, де можна виступати, але так, щоб з музики жити, потрібно було кататися ще в інші міста.
Саша: Мы знаем черновицких людей, которые зарабатывают исключительно музыкой. Одна группа, которая играет собственную музыку, и одна группа, которая играет каверы. Просто действительно трудно.
See Life: Які розміри гонорарів і від чого вони залежать?
Міша: Від місця і від формату. Якщо ми хочемо виступити в одному з пабів як кавер-бенд, то отримаємо 1 200 – 1 400 гривень. Така такса за один виступ.
Нікіта: На всю групу.
Саша: Но если учесть, что нас только четверо, то нормально.
Міша: На струни і на барабанні палички вистачає.
See Life: То яка середня сума гонорарів в місяць?
Міша: Якщо врахувати той шлях, який ми вибрали, з власними матеріалами, а не каверами, то спочатку це менш прибутково. І навіть два з трьох наших чернівецьких пабів пасують при такому форматі. І залишається один, де гонорар ще менший, ніж такса, яку ми називали. Там платять всередньому тисячу гривень на весь гурт.
See Life: Скільки тоді вам треба запланувати концертів в місяць, щоб заробити?
Міша: Ну це нам дуже часто треба виступати))). Насправді попереднього місяця в нас дуже часто були концерти, щоправда, і на фестивалях, і так далі, і тому подібне.
See Life: А які умови пропонують музикантам на фестивалях?
Міша: Коли фестиваль запрошує, то гурт певну суму називає. Але на цьому етапі ми проводимо ознайомлення свого матеріалу з публікою та з нами, як гуртом. Тому працюємо на те, щоб відбити витрати на дорогу, їжу та проживання. Поки в нас саморозкрутка, ми не стараємося заробляти максимум. Через рік-два все буде по-інакшому. Зараз ми дотримуємося цього правила: «Якщо у вас є можливість десь виступити, значить, ви маєте там виступити». Бо саме на концертах можна зустріти тих людей, які в майбутньому допоможуть потрапити на якийсь фестиваль чи заклад.
Нам потрібно часто виступати і в попередньому місяці ми так і робили. З найбільш визначних таких концертів – #DriveForLife. Ми на два дні поїхали в Коломию.
Саша: Сначала был их местный фестиваль «АртВізія», а потом уже DriveForLife.
Міша: Це був четвертий наш раз, там ще день міста саме проводили. І ми на такому святі були хедлайнерами. І взагалі в Коломиї проводять дуже різні і круті штуки, ми часто там.
See Life: Тобто в Коломиї можна заробити більше, ніж в Чернівцях з музикою?
Міша: Так.
Саша: Да.
Нікіта: Так.
Саша: Просто если ты приезжаешь куда-то и играешь каверы, то это не котируется. Там реально нормальные люди, они нормально слушают. И говорят, что им нравится, а что – нет.
See Life: Повертаємося до питання середньої суми гонорару в місяць.
Саша: У нас есть знакомый, который зарабатывает только музыкой. И ему достаточно, чтобы уволиться и зарабатывать только музыкой. Он дает платные уроки музыки еще и зарабатывает свой минимум.
Міша: Це те, про що я говорив і до чого ми йдемо. У нас ще ніхто платні уроки не дає, Нікіта тільки планує. А ті музиканти, які серйозно цим займаються, можуть грати в двох-трьох гуртах, займатися іншими музичними справами і бути розпіареними в певному місті. Тоді можна брати великий гонорар.
See Life: То яка середня сума гонорару в місяць?
Колективно: Якщо дуже попітніти, враховуючи кількість наших заходів, то 5 тисяч гривень на гурт можна організувати.
See Life: Які у вас основні розходи?
Міша: Алкоголь, наркотики, дівчата, машини))).
Нікіта: Я кожного місяця купляю собі нові струни. Навіть частіше, ніж один раз в місяць. Ті струни коштують 200 гривень. І ще можу купити собі нові примочки – це педалі ефектів під гітару. Барабанщик купляє собі нові палички.
Міша: А ще пластики для барабанів по 500 гривень, кабелі …
Нікіта: Все привозять з-за кордону, а там ціни в доларах і євро. По суті, там ціни не ростуть, але суми більшають у нас. Надіємось, після того, як Україна взяла кредит у МВФ, будемо купляти струни по 50 гривень і палички за 40.
Міша: А то в нас традиція вже: коли класний концерт, то у Нікіти рвуться струни.
Саша: И ничего, в принципе, не меняется.
Міша: Ну так, всі і так знають, що це бум-бум-бум)))
А ще витрати: оренда репетиційної бази. Якщо це все разом зібрати, то ми працюємо собі в мінус.
See Life: За репетиційну базу ви також платите?
Міша: Так, 500 гривень на місяць. Колись у нас була своя, але ми порахували, що утримувати її нерентабельно. Треба було здавати ще комусь. Тільки так її можна було б розвивати.
See Life: А на харчування музиканти багато витрачають?
Міша: Деколи готуємо самі, деколи харчуємось у закладах – все залежить від періоду.
Саша: И от места работы.
Нікіта: Як коли. Коли ми їздимо по фестивалях, то нас взагалі там повністю годують. Це прописуємо в умовах: і харчування, і дорогу…
See Life: А дорогу з пабів при таких гонорарах вам оплачують?
Нікіта: Дуже рідко. Якщо, наприклад, треба привезти з собою барабану установку… Звичайно, ці гроші важко вибити, але ми вибиваємо.
Міша: Це все тому, що в закладах є арт-директори, яким виділяють певну суму на ці домовленості з музикантами. Він зацікавлений в тому, щоб домовитися за мінімальну суму. Так йому більше залишиться. Такі от нюанси, ось така це все гра.
See Life: То ви молодці, що навіть у таких умовах не залишаєте музику.
Саша: А что еще делать? Да, много при таких обстоятельствах и бросают музыку. Поэтому у нас и осталось так мало групп, которые ездят куда-то и выступают. А мы не кидаем, мы держимся третий год и получаем от этого удовольствия.
See Life: Ви плануєте незабором видати альбом, записаний на професійній студії. З нього думаєте заробляти?
Міша: Чесно, ми навіть це ще не обговорювали. Моє бачення таке, що перший альбом треба максимально викинути в мережу для того, щоб його побачили, почули і поширили. А коли вийдемо на хороший рівень, то можна буде виставляти в музичних магазинах. Але зараз навіть немає сенсу робити фізичні носії. Сьогодні з них ніхто не слухає музику. Хіба тільки робити лімітовану кількість для того, щоб на полицю поставити і тішитись.
See Life: А як стати музикантом? Треба вкладати гроші в навчання?
Міша: Звичайно, без цього ніяк. Є певний період, до якого можна дійти самому, але без професіоналів все одно далеко не зайти. Хоча зараз набагато легше чогось досягнути, бо є доступ до відеоуроків, можна знайти інші матеріали і мати якийсь рівень. Але все одно потрібно наймати професіонала-вчителя, бо це зменшить період навчання, і методика вчителя заповнить ті прогалини, які були в кожного під час навчання.
Нікіта: Коли я ще вступав в 2009 році в музичну школу, то начання на гітарі коштувало 30 гривень в місяць.
Саша: Я за урок платил 50 гривен. Это минумум, это нормальная цена. Ведь за этот час человек вкладывает в тебя все. Я 7 месяцев занимался по 2 урока в неделю. После этого окончил обучения.
Міша: А коли я займався вокалом, то один урок коштував 8 євро. Саме суму в євро називали. Ходив і купляв. А коли курс підскочив вверх, а зарплата вниз, то я подумав, що пора вже самому працювати зі своїм вокалом.
See Life: У вас є концертний менеджер?
Міша: Поки немає, ми вивчаємо це питання, бо через навчання і роботу не завжди виходить самотужки заміняти його. І, тим паче, в концертних менеджерів є бази закладів, вони знають специфіку закладів і чи зайде там наша музика. Чи, можливо, треба буде виділити час на декілька каверів між нашими піснями. Ми в процесі, тому, менеджер, ми тебе шукаємо!
See Life: І скільки б йому довелося платити?
Саша: Палка о двух концах. Либо он берет процент от гонорара, либо на ставку. Если на ставку, то круто тогда, когда много зарабатываешь, а платишь столько, сколько договаривался. Но в начале лучше процент, ведь тогда он заинтересован в том, чтобы группа развивалась.
See Life: Скільки ви витрачаєте на тусовки?
Міша: Тусовки? Хіба тільки власні. Стосунки між чернівецькими гуртами класні. Ну не з усіма. Міні-спільнота є, але вона в зародку. Завдяки ній ми зараз стараємося показати людям, що можна ходити не тільки на заїджені кавери, але й на авторську музику, відриватися під неї. Але тусовок як таких немає. Ну під час фестивалів гурти, які виступають, іноді збираються. Іноді спеціально одні гурти приходять на концерт інших, підтримують, а потім дають фідбек: кажуть, які моменти круті, які – ні. Тому тусовка в зародку, спільноти музикантів немає, куди можна було б прийти і зустріти їх. А, може, десь така тусовка є, але нам не розказують)))
See Life: А чому ви казали, що між чернівецькими гуртами відношення класне, але не між усіма?
Міша: Тому що є «наглі морди», які нехтують усіма нормами. От якщо ми хочемо десь виступити першими чи останніми, приходимо до колетиву і домовляємося. А є гурти, люди, які пишуть «вничку» організаторам, що їхня музика така, яка має в самому кінці звучати. А інші гурти – це «тлєн». При чому, якби це було раз, то нехай. А так це систематично, виникає думка, що в таких людей уже діагноз.
See Life: З кожною відповіддю ситуацію з музикою в Чернівцях все гіршає…
Міша: Ні-ні, я б сказав, що зараз в Чернівцях музичний ренесанс. Ті гурти, які були такі собі, – відпали. В нас є багато музикантів всеукраїнського рівня, які відомі і закордоном. Тобто є до чого рухуатися і все може змінитися.
See Life: Вірите в те, що в Чернівцях зможете заробляти тільки музикою?
Міша: Ні.
Нікіта: Ні.
Саша: Нет. Только если вклиниться в мейнстрим: играть на свадьбах і так дальше. Жалко только то, что ты делаешь то, что тебе нравится, и даже приносишь удовольствие другим людям.. наверное)))) я надеюсь, что мы приносим удовольствие хоть кому-то еще)))
Міша: Я не думаю, что наши фанаты симулируют, да?
Саша: да)) И в конечном итоге ты такой: «Мам, дай денег»
Міша: Я впевнений, що Чернівцях є куди рухатися. І зараз організовують більше музичних подій. Саме час переходити з чорної клавіші на білу.
See Life: Як думаєте, коли зміниться ситуація?
Колективно: Як Двері боком випустять новий альбом.Совсем скоро!
Фото: Максим Лунгу
