“Мій сусід викинув її у смітник”. Інтерв’ю з чернівецьким скейтером

Інтерв'ю з чернівецьким скейтером

Один з найяскравіших чернівецьких скейтерів про міську раду, стиль життя та майбутнє субкультури в Україні.

Міша Збіглей вперше став на дошку в нульові, на хвилі високого інтересу до скейтбордингу. В ті часи у кожному дворі хлопці майстрували трампліни з цеглин та дошок, роблячи свій маленький вклад у розвиток вуличної культури. Одинадцять років потому Міша регулярно катається на Турецькій площі, де можна зустріти представників майже всіх видів вуличного спорту.


Короткий словник скейтерського сленгу:

спот — будь-яке місце, де катаються
скейт-шоп – магазин, призначений для скейтерів
бем — велосипед BMX,
бемер — той,хто катається та виконує трюки на ВМХ
дека
– дошка без коліс та траків
траки – кріплення для коліс
рампа
— об’єкт для виконання спортивних трюків, за формою схожий на морську хвилю
рейл — горизонтальні або нахилені перила з вузьких металевих труб
ролер – той, хто катається на роликах
ґрайндбокс
— портативне знаряддя для трюків, окрім скейтерів, підходить бемерам та ролерам
олдскул – щось старомодне, але дуже стильне
контест — конкурс(з англ. contest)


Найперша дошка була радянською. Мій сусід викинув її у смітник.

Я дізнався про скейтбординг у 2008-му, мені було 15. В той час це було модним, як і зараз, тільки сьогодні більшість приваблюють яскраві бренди, а тоді просто хотілось на чомусь катати. Я подивився фільм “Королі Доґтауну” з Хітом Леджером про становлення скейтбордингу в Калфіорнії. Він мене зачепив і я загорівся ідеєю цим займатись.

Найперша дошка була радянською. Мій сусід викинув її в смітник. Вона була дуже олдскульна та повністю оббита металом. Поки друг не подарував мені перший нормальний скейт, я катався лише на ній. Починав сам, тому що особливо не знав, хто у той час цим займався. Трюки вчив по ютубу, щось підказували на вулиці.

В універі я знайшов нових друзів, ми всі катали в районі Майдану, ми скентувались та почали приходити на спот майже щодня. Літо-зима — байдуже. Ну, ось так триває і досі: багато з нас досі катають, залишаються на стилі. Не знаю, як сказати яскравіше.

Про Турецьку площу як скейтерське місце, весільні альбоми та туристів

Я прийшов сюди вперше, коли її тільки закінчували. Не землі ще лежали блоки мармуру, але було очевидно — це дуже крутий спотТому вся тусовка тут і зосередилась.

Інтерв'ю з чернівецьким скейтером

Ми пробували катати на кожній площі в місті, але поліція постійно нас виганяла. На Турецькій площі, в порівнянні з іншими, небагато людей, тому тут ми особливо нікому не заважаємо. Пам’ятаю, до мене підійшов чувак, здається власник або архітектор, коли площа ще не була готова, і сказав:

”Хлопці, ось це добудується, ми здамо план і приходьте катайтесь, а зараз поки не треба.

Спочатку нас часто виганяли, і тільки з часом почали ставитись лояльно.

З людьми бували прикольні випадки. Мешканці будинку навпроти криниці дуже сильно на нас скаржились. І в основному це бувало не ввечері, а вдень. Мені розповідали про петицію в міську раду, у якій скейтбордистів звинувачували в порушенні благоустрою міста. Це багатьох налякало, і десь тиждень майже ніхто не виходив катати. Правда, зараз там ніхто не живе. Тому, по суті, нікому заважати.

А ще ми інколи фотографуємось для весільних альбомів. Інколи приходять туристи, теж підходять, ми про щось говоримо. Це круто.

Турецька площа стала такою сама собою: приходить одна компанія, потім друга… Місто маленьке, всі одне одного знають — всі в одній чоловічій тусовці. І зараз це єдине “наше” місце в Чернівцях, де можна покататись, де є бодай якісь сходи, де не так багато людей, як на тій самій Центральній. Тут можна прийти та більш-менш спокійно відкатати. Ми розуміємо, що покриття площі убивається та затирається. І катаючись тут, ми аргументуємо це тим, що нам більше ніде.

Хоча у нас є скейтпарк. Його збудували ще у 2004-му за неправильною технологією. Замість шліфованого бетону там залили звичайний. Бемери там інколи збираються, але за технічними вимогами нам це не підходить.

Про будівництво скейтборд-майданчику у Чернівцях

Відколи я катаю, ми постійно щось робили для його побудови. Збирали підписи, робили петиції. Це особливо нічого не давало, поки ми не взялись за це серйозніше.

Ми навіть знайшли приватних спонсорів. Я не знаю, хто це, тому що нам не хочуть розголошувати цю інформацію. Вони дають грошей на будівництво парку. Він замовляється організацією RightPark, яка допомагає з цим в усій країні. Їхні люди роблять заміри на місці та узгоджують проект з нами, і залежно від того, які фігури нам потрібні, узгоджується план. Нам допомагали активісти: ходили з нами на засідання, робили презентацію.

Коли ми пішли в міськраду, наш проект вже був готовий, і навіть парк нібито почав збиратись, але в нас була лажа з місцем. Та ділянка, де ми визначили, так скажемо, де буде знаходитись парк — площадка за готелем “Черемош”. Ми буквально в останній момент дізнались, що вона комусь належить і що, скоріш за все, нам її не віддадуть.

Нас вислухали, почали говорити про проблему грошей, але її як такої не було, тому що спонсори виділили достатньо багато грошей для того, щоб скейт-парк був створений. Від міста нам було потрібно лише місце. Місто поки що ламається. Не може знайти точку.

Тема скейтпарку буде мінусом для бюджету, напевно, тому що це типу безкоштовно, і місто на цьому ніяк не заробить, тільки зекономить на тому що ми не будемо ламати споти. Але це знову-таки просування організації, молоді, тих, хто ще в школі або досі в універі. Замість того, щоб гуляти вулицею та займатись незрозуміло чим, можна було би почати кататись, розвиватись фізично та духовно, тому що це все-таки спілкування. І це потрібно в будь-якому місті.

Поки немає особливого завзяття на те, щоб зробити щось конкретне. Я навіть не знаю, як про це сказати. Ніби все є, але все зупинилось на якійсь такій точці. Буквально з дня на день почнемо роботи, але ні. Завжди з’являються проблеми.

Деталі цієї історії можна дізнатись в розслідуванні громадського активіста Леоніда Прокопчука.

Скейтпарки в інших містах

Звісно, в порівнянні з тим, що є у нас, в будь-якому іншому місті скейт-парки хороші.

Якщо місто маленьке, у ньому будується один-два споти. Зазвичай це роблять через зацікавлені організації. 5-7 років тому парків майже не було, а сьогодні в Україні їх достатньо багато. Але звісно, деякі парки будують для галочки: ось він є. Зараз це часта практика, навіть у великих містах, як в Києві, є кілька класних парків. Ще дуже багато розкидано у районах і далеко не всі вони хороші. Деякі з них в аварійному стані або через криву побудову нікому не підходять. Інколи там катаються діти.

Єдиний парк в Україні, який відповідає високим стандартам — це SkatePlaza в Одесі. Окрім всього, там є медпункт та прокат дошок, абсолютно все потрібне. Тобто це найкрутіший варіант. Думаю, на нього витратили досить багато грошей.

Чого бракує скейтерам в Україні

Напевно, мотивації кататись та розвиватись.

По-перше, нам потрібні ті самі скейт-парки. По-друге, у нас немає локальних скейт-шопів, які допомагали би райдерам чисто проведенням контестів. Вони, звісно, проводяться, але у більших містах. У нашому місті ми проводимо контести просто заради інтересу. Вмикаємо музику, даємо учасникам призові місця, трохи сидимо і розходимось. Нам не вистачає руху, якоїсь організованості. Ти катаєш і не бачиш віддачі. Ти катаєш на жахливому споті, звідки тебе постійно виганяють. У тебе немає скейтпарку, немає скейт-шопів і необхідний інвертар потрібно замовляти. А це довго, дорого і ти сильно переплачуєш.

Інтерв'ю з чернівецьким скейтером

Ти доходиш до точки, коли потрібно розвиватись та рухатись далі. Навіть якщо ти на нормальному спонсорстві, то максимум для тебе — знижка на речі, можливо, безкоштовні деки. Припустимо, якщо ти вже не в школі і в тебе скейтбординг займає велику частину часу, якщо ти хочеш займатись ним професійно, йому потрібно приділяти багато часу. Відповідно, це мінус час від роботи. Тобі потрібно, щоб скейтбординг приносив тобі якийсь плюс. В Україні такого взагалі немає. Немає і не буде, мабуть.

Про спонсорство

Я точно не знаю, як воно працює в Європі або Штатах. У нас це певні знижки, а якщо ти член команди, то можуть оплатити якийсь тур. Знову ж — на контестах є призових фонд, який теж іде в рахунок тобі. У більш розвинених країнах у плані скейтбордингу це йде скоріше оплата. Якщо ти реально профі, то мінімально — це спонсорство у локалшопі. Якщо ти проходиш далі та їздиш на контести, знімаєш відео, то вже йде спонсорство від серйозніших брендів, відповідно, грошова складова більша, і за рахунок цього ти можеш жити. Ти просто живеш від того, що катаєшся. У нас все так само, як і в інших видах спорту. Як в бемерів або самокатерів.

Скейтерські бренди в Україні

У нас є The ChariotSeven, заснований Владом Пітаром. Це, мабуть, наш найяскравіший скейтер. У нас є StaffShop, але це не стільки скейтерський бренд, як магазин вуличного одягу. У нас є Kapkan, який теж більше магазин, ніж бренд, але деякі речі у них чисто для скейту.

Є PlaySkate, на якій я зараз катаю. Це новий та досить молодий бренд. Вони роблять деки, продають комплектуючі та теж виступають в ролі магазину. Окрім цього є київський бренд Papa power, цього року в них вийшла непогана літня колекція.

Будь-які скейтерські бренди в Україні також виступають як магазини та продають товар від інших фірм. Раніше у нас був бренд LocalSkate і, звісно, Revol. У них дуже багато всього, напевно, все необхідне: дошки, колеса, наждаки, речі, шкари. Це наш найяскравіший бренд, який вже існує дуже давно. Років 10, напевно. Раніше з якістю в них було не дуже, але зараз люди беруть їхні дошки та не скаржаться. Вони коштують на порядок дешевше, ніж зарубіжні бренди. Речі в них трохи не дуже, але скейти та комплектуючі дуже хороші. Дошки міцніше, все інше теж стало краще.

Мій досвід з дошками

Як я і казав, моїм першим скейтбордом була радянська дошка. Але коли в мене з’явились гроші, я прийшов у ExtremeShop, який був тоді на Кобилянській. Взяв дошку Plan B. Тоді взагалі не розбирався в цьому й не знав, що існують колекційні або спеціальні моделі. Навіть не знав, який розмір дошки мені потрібен: просто взяв і почав кататись. Зі мною ніхто про це не поговорив.

З часом я перепробував майже усі доступні в Україні бренди. Дошки ламаються часто, але я катаю не надто агресивно, тому в мене вони живуть на порядок довше. За достатньо велику кількість років, які я катаю, я змінив не так і багато дошок.

Один рік для дошки — це дуже багато. Якщо ти займаєшся скейтбордингом як він є (вчиш абсолютно все, що є можливість виконати), то дека живе десь сезон — дуже круто, якщо її настільки вистачить. Це приблизно кінець весни – початок осені. Нормою вважається, коли дошка може жити три-чотири місяці. З часом затирається, на ній стає незручно катати, не так витягуєш трюки.

І, звісно, тобі потрібне взуття. На наждачному покритті скейту воно стирається. Все, що потрібно на сезон: подивитись, чи не затетрті твої шкари та подивитись, чи не зламана в тебе дошка. І все — починай кататись.

Одяг

Як деякі, я не люблю кататись в шортах або бріджах. Коли тобі щось прилітає в ногу або нога в щось прилітає, стаєне дуже приємно. В штанах це буде синець-гематома, а в шортах розсічення. Щодо взуття, то я катаю в кедах. На мені зараз звичайні конверси, які не вважаються скейт-шмотом, тому що швидко рвуться. Але мені в них завжди було зручно. Коли я катаю, то не особливо підбираю бренди, і просто одягаю те, в чому мені комфортно. Ну і по погоді, тому що інколи доводиться катати в холод, або навіть у сніг, і ти довго шукаєш сухий флет(посміхаючись). Сурові реалії українського скейтбордингу.

Інтерв'ю з чернівецьким скейтером

Про травми

Я цього уникаю. За всю мою “кар’єру” розвалювався, може, разів три. Якось я стрибав зі сходів і дуже погано приземлив п’ятку, нога дико напухла, не міг рухати нею навіть в повітрі. Не кажу про те, щоб стати не неї. Була підозра на тріщину, а такі травми загоюються до півроку — це дуже довго. Я одразу взяв таксі до лікарні, зробив купу знімків.

Падіння — це нормально. Інколи ти падаєш, нічого не ламаючи, але всередині все сильно перебиває. Ти можеш невдало впасти на руку та отримати синець, але це все: сьогодні ти більше не катаєш. Ти не можеш нормально існувати. В скейтбордингу падіння — це постійна та нормальна річ. Якщо ти хочеш засвоїти хоча би базу, ти в будь-якому разі будеш падати. Від цього не піти.

Чернівецька тусовка

Чернівецька тусовка скейтерів колись була дуже яскрава, багато хлопців стабільно катали. Сьогодні багатьох із них важко знайти.

В плані стабільності чернівецька тусовка — це пару людей, які знають одне одного. З тих, хто давно та стабільно катає, може від сили набратись людей десять. Я мало що можу сказати про нове покоління: все упирається в споти, все упирається в парки. Якби місто було більше, людей було би більше, і вчити трюки було би легше.

Коли ти приходиш на спот один або з кимось, ви покатали круто, вам це подобається, ви отримали кайф, задоволення, все супер. Але прогрес не йде, тому що якщо ти приходиш і є ще п’ять людей, серед яких хоч один катає десять, інший п’ять, а ще один — рік (скейтери не розсаджуються в різні кутки), хтось із них тобі чимось допоможе. Щось обрати, вивчити новий трюк. Адже є багато тонкощів і навіть якщо все робити правильно, може вийти не дуже добре.

Звісно, відсутність парку не зупиняє розвиток повністю. Можна їздити в інші міста, але ти не зможеш робити це щодня. Найближчий до нас парк знаходився в Коломиї. Він був дуже класним, але його чомусь прибрали. Раніше ми туди стабільно їздили на вихідні. Навіть за один день ти ловив там хороший прогрес за рахунок хорошого обладнання.

Майбутнє скейтбордингу в Україні

Поки люди катають, у нас є майбутнє. Поки люди катають не заради понтів, поки люди катать, тому що їм близька суть скейтбордингу, почуття свободи… Коли ти катаєш, то не відчуваєш інших проблем. Ти весь в цьому процесі. Поки люди хочуть катати, навіть якщо їм ніде і немає на чому, навіть в погану погоду шукають місце на якомусь заводі. Поки люди цим горять, тоді майбутнє точно є. Тоді буде прогрес. Повільний, але буде.

Чому я катаю на скейті

Цей вид спорту… це навіть не вид спорту (початково він таким і не був). Цей рід заняття — втілення всього мого лайфстайлу. Від тих речей, які я ношу, до тих людей, з якими спілкуюсь; того, чим я займаюсь у вільний час, про що я мрію, що я хочу робити. Якщо зібрати це разом, вийде дуже велика частина мене. Якби я не катав, то просто не знав би, що робити. Скейтбординг — це така тема, якщо спробуєш, то розумієш, що більше без цього не зможеш. Кайф у чистому вигляді. Це моя свобода. Ось чому я катаюсь на скейті.

Автор: Aleksei Maniutin

Реклама Google
Підписуйтесь на нас в Telegram, Facebook, Instagram

Поділитись

Написати коментар

Do NOT follow this link or you will be banned from the site!