Вони не пишуть щось на кшталт трактатів про радіоактивність, зате творять унікальні у своєму роді тексти та взагалі психоделічний рок у Чернівцях. Хоча відкриття можливі, особливо з солісткою, котра вчиться на економічній кібернетиці.
Отож більше про особливості Марі Кюрі та кожного учасника гурту – далі в інтерв’ю з Адріаною Токар та Іоанном Боголюбським. Як завжди, згідно з форматом See Life.
Головне, що ми хочемо донести… показати людям, що є багато чого цікавого навколо і всередині них. Крім того, що вони звикли бачити у буденності.
Ми колектив… молодий. Десь… скільки нам? Року ще нема. Я декілька разів пробував зібрати. «Вокалістку не могли знайти» – перебиває Адріана. І якось воно все швидко склалося. Почали грати. Пам’ятаємо першу репетицію, коли Адріана соромилась. «Я і зараз соромлюсь» – додає солістка.
Назва – справа колективна. Тому я вирішив не придумувати сам, а зробити це разом. Щоб нікому не було соромно її говорити. Тому коли ми дуже пасивно грали більярд після репетиції (просто більше нема де випити пива, як не у більярдних клубах біля репетиційної зали), сиділи, писали списки, пропозиції, голосували. Минуло три дні обговорення, і ми не прийшли ні до чого. І в результаті Лариса, жінка бас-гітариста, сказала: «Назвіться Марі Кюрі». І ми сказали: «Ну добре». Тільки потім дізналися, що вона значить.
Дебют… був в нас в пабі одному. Після феєричного гурту «birds and people» (це Вані друга група, – автор), ми заспівали 5 пісень. За birds and people, звісно ж, всі забули про наший вихід, всім сподобалось. Потім ми дивилися відео, довго сміялися. Якби це відео десь спливло, ми б сильно засмутилися. Перший виступ завжди дуже специфічний виходить.
Наша команда… дуже різноманітна. Я на гітарі граю, пісні пишу і отримую від цього задоволення. Інколи дуже плідно свій час проводжу. Заглиблююся в якісь ідеї. І намагаюся зробити так, щоб це добре звучало. Інколи виходить. «І ще Ваня намагається нас змусити щось зробити, – додає Адріана. – Діму і Діму особливо. Я то щось роблю».
Я дуже рада.. працювати з такою людиною, як Ваня Боголюбський. І з Дімою, звичайно, і ще з одним Дімою. Я намагаюся ходити на репетиції, робити, що Ваня хоче. Прислухатися до його текстів, щоб все звучало. А так я вчусь на економічній кібернетиці. Не хочу говорити про те, що мене спонукало піти туди вчитись. Мені боляче про це говорити.
У звичайних життях… Ваня – веб-дизайнер, фрілансер, звукорежисер і багато ще всього. Діма Раренко – басисит, також звукорежисер, звукотехнік, на радіо працює. Відеооператор. Діма Мельник барабанщик – студент. Вчиться у медичному.
Ми не такі, як всі, бо… стараємося робити щось індивідуальне. Не попадати в струмінь, не відповідати тенденціям, не рівнятися на публіку. Точніше, ми рівняємось на свою публіку, а не на широку. На свою, яка створюється навколо наших пісень.
>
Ми не рівняємось ні на кого.. Навіть наший музичний стиль невизначений.
Якщо говорити про поняття «психоделіка», то варто зауважити, що у більшості воно обов’язково асоціюється з наркотиками і чимось таким. Доля правди тут є. Але сам термін «психоделіка» означає вихід за межі, розширення свідомості. Це музика, яка не обмежена ніякими стандартами, в яких політ фантазії більш яскраво виражений, ніж в будь-якій іншій музиці.
Не проблема популярної музики… що вона така беззмістовна. Це музика – продукт, створений за шаблоном, який добре продається. Так склалося, що більшість людей слухають це. В тому, що популярна музика такої якості, винні люди. Вони ж її слухають.
Музичне життя Чернівців.. своєрідне. Багато грають кавери. Засмучує, що практично немає молодих колективів. У нас в місті виходить, що чим старший гурт, тим він цікавіший.
Ми знаємо, що більшість музикантів… п’ють. Не знаємо, чи є люди, які по-іншому відповідають.
Одного разу… ми на фестивалі «Трикутник» зустрічали світанок. Там був красивий вид. Ми залишилися втрьох: барабанщик Діма вже спав. Адріана і Діма бас-гітарист чекали сонця. Я пішов за сигаретами, приходжу, а вони сплять в таких смішних позах. «Бо перед цим був ще один фестиваль. І там ми спали в палатках. І не відпочили» – пояснює Адріана. «Я в палатці спав, – доповнює Іоанн. – А вони біля палаток. Ми навіть через це не потрапили на потяг. Треба було виїжджати рано. Я прокидаюся о 5 ранку, дивлюся у їхню палатку, а їх немає. Подумав, що досі десь вештаються. А виявляється, вони просто не змогли заповзти в палатку».
Талант – це… те, що людина має віддавати.
Творчість – це … продукт з іншої музики. Не обов’язково плагіат. Просто впродовж життя людина слухає музику, вона в ній переварюється. І творець створює щось нове, несвідомо. Але, здається, найщиріша творчість – це коли музика народжується всередині людини. Коли мелодії звідкілясь беруться самі по собі. Бо це особливий стан.
Ми хочемо, щоб музика була… по-перше, справжньою. По-друге, вибуховою. Чого цей вибух: радості чи суму – неважливо. Головне, що це має бути вибух.
Ми плануємо.. найшвидше дописати альбом, виступати декілька разів на місяць, зробити невеличкий тур. Думаємо, через рік… будемо звучати набагато краще, ніж сьогодні.
Найвища ціль для нас.. донести наший меседж. Побачити, що люди нас слухають. Що вони нас розуміють. В нас нема пісень, де ми про щось розповідаємо. Ми пишемо так, щоб слухач міг сам вирішити, про що ця пісня. Її можна сприйняти з декількох боків і кожен буде правильний. Навіть не можна зрозуміти, яким меседж буде, коли дійде до слухача. Є одна пісня в нас, яка закінчується словами «треба запустити в космос президентів всіх країн». Це такий собі сарказм. Люди запам’ятовують цю фразу і думають, що пісня проти політики і президентів. Насправді пісня не про це, а про те, що люди звикли звалювати відповідальність з себе на політиків. І скаржитися.
Марі Складовська-Кюрі за значний внесок у хімію та фізику двічі отримувала почесну нагороду – Нобелівську премію. А колективу бажаємо отримувати ту нагороду, про яку мріють: віддачу від аудиторії, розуміння і, звісно ж, гучних аплодисментів.
