«Я працюю на заводі та знімаю короткометражки»

«Я працюю на заводі та знімаю короткометражки»

26-річний Іван Буга працює на заводі харчової промисловості 9 років. Півроку тому почав знімати короткометражні фільми про людей.

Завод – для доходу

Я закінчив Чернівецький політехнічний коледж, вивчився на програміста, але зовсім не працював за спеціальністю. Програмування –  це не мій свідомий вибір. Пішов туди, бо не вступив до будівельного коледжу: балів не вистачило, «по блату» не вийшло. Вчитися мені було не цікаво. Але рік тому я сам пішов вчитися на звукорежисера. Це мені дуже допомогло при монтажі відео.

Після закінчення коледжу я відразу почав працювати на заводі. Це наш сімейний бізнес. Завод невеликий, колектив – 10-15 людей. Виготовляємо згущене молоко, квасолю, томатну пасту і т.д., постачаємо на всю Україну. Це для мене буденність, звичайна робота. Я веду бухгалтерію, інколи займаюся постачанням сировини для виробництва, інколи постачаю продукцію.

Іван Буга

У нас повний робочий день, але я живу за принципом «Сделай дело, гуляй смело». Тому мої трудові будні можуть закінчуватися о 15-16 годині. Робота приносить мені середній дохід, але я і не потребую високого. Мені потрібен мінімум, щоб на все вистачало, тоді я буду задоволеним.

Короткометражки – для реалізації

Я почав знімати ці фільми, бо мені потрібна була самореалізація. Шукав свою сферу. Завод – це дохід, мої відео – це зовсім інше. У мене навіть немає якоїсь конкретної цілі, я просто хочу, щоб люди дивилися на інших людей і розуміли, що можна не так, як казали в дитинстві. Можна по-інакшому. На мою думку, це відлуння СРСР-у, що якщо людина щось робить не так, як всі, не по стандарту, то це треба зустрічати ненавистю.

Я не можу назвати себе режисером.  Зроблю це тільки тоді, коли створю щось значуще. І це я зрозумію не по переглядах, не по впізнаваності, а по віддачі. Зараз я просто громадянин, який робить свій внесок у суспільство.

Найважчим видався фільм з поліцією, але не через саму поліцію, а через нюанси. Я зняв багато матеріалу, але врешті він не підійшов, бо поліцейські були без головних уборів. Через це випало майже 80% мого матеріалу. Мав бути 30-хвилинний фільм, а залишилось 1,5-хвилинне відео.

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

ПАТРУЛЬ

Допис, поширений користувачем @ kak_v_polete_boeing


На зйомки пішов майже місяць. Їздив з ними 4-5 разів, знімав між змінами, плюс монтаж. Але це маленьке відео зібрало у загальному більше 100 000 переглядів. На моїй сторінці, на сторінках патрульних, на сторінках керівників поліції. У цьому відео є все: і екстрім, і драма, і любов  – все, що треба.

Ніколи не розписую кожну хвилину відео, просто уявляю і планую в загальному. Не перемонтовую другий чи третій раз, тому що зазвичай те, що роблю відразу, – найкращий варіант.

Ніяк не просуваю свої  відео, але задоволений переглядами.  Мої відео працюють як вірусний контент: люди самі ними діляться в соцмережах.

Пасажири

Якось їхав за кермом і зрозумів, що навколо мене зібралося дуже багато цікавих людей. Художники, музиканти, артисти. Купив камеру на OLX за 2 тисячі гривень, поїхав у гори відпочивати і зняв перше відео. Потім поїхав у Львів і познімав там свою подругу Лізу.

Іван Буга

А потім зустрів на Кобилянській художника, який малює на картонках картини і продає їх на пішохідній за стільки, скільки ти хочеш. Я купив у нього роботи, а знайомий запропонував йому зйомку. Той швидко погодився і через годину ми вже знімали. Знайшли якісь старі стільці на складі з меблями за гуртожитками на Небесної Сотні. Він сів і дуже цікаві речі задвігав. Герой виявився з Кам’янця-Подільського, був директором сільської школи.  Говорив про Платона і Сократа, про те, як він написав на одному кросівку «Да», а на іншому «Нет». Коли він ходить, одна нога каже: «Да», а друга: «Нет».

Я не задаю людям питання, бо я ж не роблю інтерв’ю. Як казав мій знайомий, це відеопортрет людини. Прошу просто розповісти свою історію, наприклад, життєвий шлях або щось, що хотіли би донести людям, чи просто якусь історію у буквальному значенні. Зазвичай люди так і розповідають. Інколи ще говорять багато мотивації, але ми з нею підзав’язали. Втомився від неї.

Я просто транслюю людей. За півроку зняв 20-х. Якщо не знімаю 2-3 тижні, то починається легке помутніння. Враження, що я нічого не роблю. Тоді швидко починаю шукати, де і кого зняти. Починаю шукати людей, але критеріїв у мене немає. Просто людина повинна бути мені… а ні, вона нічого не повинна… Просто людина мені цікава, тоді я пропоную їй.

Хоча інколи я не можу запропонувати тій людині, яка мені цікава. Тому що це все ще не на серйозному рівні, аматорські розваги. Хоча насправді ці чернівецькі елітні зірки мені і не дуже цікаві, я більше ціную людей, про які ніхто не знає. Про відомих людей і так все відомо, а такі персонажі як Ростислав, спецназівець, снайпер, який був в АТО і зараз тренує людей, – це цікаво.

Над назвою довго не думав. Я просто хотів знімати і поки не придумав іншу назву, назвав «Пасажири». Ми всі у якійсь мірі пасажири. Плюс у мене є псевдонім «Как в полете Боинг» і воно десь пересікається.

Свого типового глядача я навіть уявити не можу. Хотів би, щоб це була молодь. Щоб вони дивилися і бачили приклад, що можна так і можна по-інакшому. Що можна піти в АТО, можна стати художником або будь-ким іншим. Щоб розуміли, що все – доступне.

Очевидно, що я не заробляю з цього.

Це очевидно, що я не заробляю з цього. Зрозуміло, що вкладаю в це кошти, але не багато. Перша камера за 2 тисячі, пізніше купив стабілізатор, мікрофон і ще одну камеру забрав у свого брата. Зрозумів, що вона крутіша за ту, що купив я, а брат нею не користується – тільки на свята роблять сімейні фото.

На одного «пасажира» в середньому витрачаю 6 годин: на монтаж і зйомку. Ще довго шукаю музику. Якщо музика не підходить, то це все.

Якщо колись так станеться, що я почну заробляти з відео, буде круто. Зараз вже трішки щось починається: працюю у ролі оператора над проектом з чернівецьким психологом. Але не знаю, чи колись перейду цю межу від аматора до профі у відео, я цього і не прагну.  Знімати якісь відео, які приносять гроші, але мені це не подобається робити, я не буду. Наприклад, знімати весілля – це не для мене. Я не зможу ходити весь день за молодятами і знімати, як вони цілуються. Це ж показуха, на наступний день вони ж будуть матами один одного крити.

Але саме на «Пасажирах» взагалі  точно ніколи заробляти не хочу.

Хотів би знімати більше людей, щоб більше людей погоджувалося. Різних, цікавих. Але коли мені людина сама пише і мені не здається її історія цікавою, то мені не зручно відмовляти. Але іноді потрібно. А якщо людина цікава, то я радий.

Кожне відео дуже багатьом подобається, але комусь не сподобається. Це нормально. Але у будь-якому випадку, якщо людина зайде на мій канал і перегляне більшість відео, то 5 з них вона точно зацінить, і ці 5 будуть дуже різні. Там є на будь-який смак, що бажаєш – шведський стіл з людей) Це грубо звучить, але суть зрозуміла.

Уявляєш, якби усіх цих людей, яких я знімав, зібрати у одному місці? Це була б супертусовка.

Посилання на You-Tube-канал «Пассажиры»
Фото: Михайло Козьма
Спілкувалась Тетяна Пінькас

Підписуйтесь на нас в Telegram, Facebook, Instagram

Поділитись

Написати коментар