Дарина Запісочна – професійний фотограф з трирічним досвідом, Insta-блогер з аудиторію 35 к та щира, усміхнена дівчина, яка ділиться своєю творчістю та ніжністю з оточуючими.
Дарина любить Чернівці – місто, в якому народилася та живе. Любить фотографувати, обробляти фото та писати для блогу.
– Ти відчуваєш себе популярною?
– Ні. Інколи мене впізнають, інколи підходять, але частіше дівчатка 10-12 років, фотографуються, виставляють потім селфі. Але молоді люди часто пишуть, що бачили мене десь в місті.
– Ким ти себе більше відчуваєш: фотографом чи блогером?
– Фотографом, звичайно. Я почала вести блог, щоб мене знали не тільки як фотографа. Тому що заходили на мою сторінку і бачили тільки мої роботи, ні крапельки душі та особистості. Я хотіла це змінити, щоб дізналися більше про мене, яка я людина.
Фотографом я відчуваю себе в плані професії, а блогером я взагалі майже не відчуваю. Поки що до мене не прийшло це відчуття.
– На кого ти навчалася?
– Я за спеціальністю архітектор. Спочатку закінчувала художню школу, потім Політехнічний коледж і врешті отримала диплом спеціаліста в ЧНУ. Ще коли закінчувала бакалавра в 2008 році, вже тоді розуміла, що архітектура – це не моє, не хотіла цим займатися.
– Сприймаєш блогерство як серйозну, професійну діяльність?
– Блогерство – це професія, ще одна робота, але я нею не займаюся на 100%, тому і не вважаю себе блогером. Треба віддавати 8-10 годин на цю роботу, робити фото спеціально для блогу, дотримуватися одного стилю, тобто треба приділяти багато часу, а в мене його немає.
– А зараз скільки годин приділяєш Інстаграму?
– 4 години в день точно. Коли менше підписників було, витрачала трішечки менше. Чим більша аудиторія, тим більше часу потрібно виділяти.
– Що потрібно зробити для того, щоб стати блогером у Чернівцях?
– Напевно, спочатку змінити думку людей, у нас вони дуже неоднозначно до блогерів ставляться. Їм цікавіше споглядати за кимось не з Чернівців, а з інших куточків України та світу. Думаю, через те, що у нас місто як на долоні, маленьке, всі один одного знають.
Що потрібно зробити? Навіть не знаю, бо я вважаю, що ще сама цього не зробила. Не знаю цього секрету.
– Але 34 к – це показник. Ти, до речі, планувала збільшувати кількість підписників чи так вийшло?
– Не планувала. Але місяців 5 тому в мене з’явилася така думка, щоб збільшувати кількість підписників. Але не програмами і накрутками, а чесною популяризацією, розіграшами та чимось цікавим для користувачів. Дуже хочеться 50 тисяч. Не знаю, наскільки це реально, бо для Чернівців 50 тисяч – це дуже, дуже, дуже багато.
– Які наймасштабніші пропозиції тобі як блогеру надходили?
– Навіть не знаю. Немає масштабних, рекламних проектів, переважно – невеличкі пропозиції. Для мене все цікаво, бо я вибираю: не рекламую все підряд, а намагаюсь вибирати те, що мені цікаво.
– Яка частина роботи як блогера твоя улюблена?
– Обробляти фото для Інстаграму. Хоча в мене обробка різноманітна, бо я люблю кольори, яскравість, насиченість, а для Інстаграму це все в собі треба трішки тамувати і дотримуватися одного стилю.
Люблю процес написання тексту, але це для мене велике задоволення тоді, коли я маю натхнення. А коли немає натхнення, деколи проблематично знайти тему. Хоча вже її розкрити – не є такою великою проблемою. Найголовніше – знайти тему і якийсь поштовх на розмови.
– А як шукаєш теми?
– З мого досвіду найцікавіша тема – тема з життя. Те, що стається в нас в житті, найбільше зацікавлює людей. Абстрактні теми та навіть поради не збирають багато відгуків, тому мені інколи здається, що ці теми ніби проходять повз. Хоча коли в житті мене зустрічають підписники, кажуть, що читали мої поради, вони були дуже доречними і ними скористалися. Я питаю, чому не прокоментували тоді запис, і відповідають, що соромляться. Так для мене дивно це.
– А яка твоя улюблена частина роботи як фотографа?
– Сам процес зйомки. Це завжди емоції, енергія, натхнення, і коли ти вже входиш в цей процес, ти все більше і більше розгойдуєшся в собі та отримуєш задоволення.
– Що найважче в роботі блогера?
– На щастя, я ще не стикалася з негативом. У Чернівцях мало такого в плані написання якихось негативних коментарів, повідомлень, хейтерів. Негатив присутній поза цим всім, просто за спиною в розмовах.
І важко відповідати на одні й ті ж повідомлення, щодо однієї і тієї ж теми. Наприклад, вказала магазин і все розписала, але все одно люди питають: «А де ти купила?», «А як?» і так далі. Багато неуважних людей. І коли відповідаєш, кажуть: «Я не помітила, вибач», але в тебе вже забрали твій час.
– Ти писала, що залишаєш своє особисте поза Інстаграмом, але при цьому ти щира. Як розмежовуєш ці поняття?
– Я вважаю, що якщо матиму потребу розповісти, то обов’язково розповім. А про стосунки не маю що розповісти, чим поділитися, що було б цікаво людям. Напевно, зараз наживаю досвід, щоб потім можна було дійсно ділитися, а не просто розповідати якісь свої пусті думки.
– Що тебе надихає?
– Активність моєї сторінки, якщо говорити про блог. Є активність не в тільки в лайках, але й в діректі, коментарях. Віддача читачів мене надихає. А коли думаєш над текстом, подачею, обробляєш фото і врешті завантажуєш у невдалий час і не отримуєш відгуків, коментарів, то думаєш, що це нікому не цікаво. Це трішечки розчаровує. Більшість блогерів кажуть, що віддача надихає. І це правда, тому що це як робота, ти це ведеш не для себе. Кожен блогер веде блог для людей.
– Ти заробляєш з Інстаграму?
– Зараз вже так. Це невеликі суми, я заробляю набагато більше зі своєї основної роботи. Це як не заробіток, а додатковий бонус. Я даю зрозуміти рекламодавцям, що все має оплачуватися. В нас звикли в Чернівцях просто попросити. Кум, брат, сват – це одне, а коли людина страється, щось робить – це має оплачуватися. Будь-як: бартером, послугами або грошовим винагородженням. Це як робота. Є така думка: якщо роботу виконують безкоштовно, то це даремна робота. Тому коли ти заплатив хоча би трішечки, воно вже й ціниться більше.
– Хто найчастіше виступає у ролі твого фотографа?
– Всі мої друзі. Всі, хто мені не відмовляє. У мене особистих фото не так вже й багато. Останнім часом я прошу мою подругу, яка це робить із задоволенням, і за винагороду – каву, наприклад. Їй це подобається і в деякому плані вона вчиться фотографувати, я показую ракурси. Також я не дуже вередлива в цьому плані, знаю, як себе подати, тому фотографувати мене не дуже важко. Але вже треба мати свого особистого фотографа для Інстаграму.
– Як починалася твоя кар’єра фотографа?
– З фотошколи Geometria. Це був 2014 рік, у серпні я побачила оголошення, записалася і почала вчитися. В школі рівень любителя: там навчають працювати з технікою та основам композиції. Все інше – в твоїх руках, практика і розвиток. Вже з 2015 року я була в Geometria штатним фотографом, бо до цього тільки стажувалася. І стала там першою дівчиною-фотографом. Пропрацювала більше року, потім вирішила піти на окреме плавання, коли зрозуміла, що мені там тісновато.
– А до цього відчувала якийсь поштовх, що тобі подобається фотографувати? Чи рішення піти в фотошколу було спонтанним?
– Так, у мене був поштовх. Подруги та друзі, коли думали, хто нас буде фотографувати, коли сидимо в компаніях, вирішували, що буде фотографувати Дарина, бо в неї добре виходить.
Я ще у років 20 хотіла піти у фотошколу, але тоді якось не склалося з грошима на фотоапарат, з часом, було навчання, але мене це цікавило. Не скажу, що дуже-дуже захоплювалась фотографією, не було такого. Просто вирішила себе спробувати, «а раптом». І «а раптом» вийшло.
– Що найважливіше в роботі фотографа? Творчий погляд і техніка однаково важливі?
– Техніка абсолютно неважлива, якщо не зовсім погана-погана. У мене простенька, немає супердорогих об’єктивів. Маю фотоапарат Canon mark III, три фіксованих об’єктиви, без зуму і один зум-об’єктив 17-40 mm.
Думаю, найважливішу роль грає мозок, візуальне сприйняття. Ти уявляєш, як це могло би бути, складаєш картинку в голові, а потім просто передаєш на фотоапарат. І мої клієнти кажуть, що обробка їм дуже моя подобається. Обробка також важлива, а техніка все-таки на останньому місці.
– Ти довго шукала свій стиль обробки?
– Так, звичайно. Багато хто каже, що шукає набагато довше. Спочатку це був пошук кольору, я хотіла знайти свій індивідуальний колір, тонування, але потім зрозуміла, що звичайні, яскраві, насичені кольори , життєрадісні – це те, що потрібно, класика кольору, яка ніколи не вийде з моди. В якийсь період було модне тонування фотографії, в якийсь період – ванільні фотографії, зараз модні темні фотографії. Це все змінюється, а звичайні класичні насичені фото завжди залишаються в моді, тому я вирішила, що це моє.
– Ти хочеш зробити прокат одягу для вагітних для фотосесій. Це важко реалізувати в Че?
– Важко, тому що це дуже затратно, при цьому невідомо, наскільки на це буде попит. І навіть невідомо, чи відіб’ються затрачені гроші. Це було би комфортно для клієнта і стало би фішкою для мене, але наскільки це буде рентабельно – невідомо. Є в планах і я сподіваюся, що крім того, що я думаю про це, все-таки зроблю.
– Зараз перспективно освоювати професію фотографа, коли у Чернівцях фотографів на кожному кроці?
– Думаю, що завжди перспективно освоювати будь-яку професію. Але якщо є бажання, а не просто якщо думка «О, фотографи дуже багато заробляють і треба йти туди» або «У мене є зайві гроші і треба купити техніку». Якщо дійсно подобається, то це треба робити. Якщо це робиться заради грошей, люди це рано чи пізно відчувають і просто до тебе вже більше не приходять.
Мені найчастіше говорять те, що відчувають, що я роблю свою справу з любов’ю. Це дійсно так, я проводжу багато часу за обробкою фотографій, роблю все до деталей, забираю недоліки і все, що потрібно. Напевно, мало хто стільки часу проводить за цим. Я завжди ставлю себе на місце клієнта, дівчат, які хочуть бачити на фото ідеальне личко, а не дефекти, які вони одразу помічають. Тому я розумію, що все треба забирати, в міру, звісно, палку перегинати також не треба.
– Якими своїми проектами ти пишаєшся?
– Мені дуже подобаються проекти, які я фотографувала для журналу «Супер Свадьба». Дуже гарні були результати, опубліковані на розвороті. Цей випуск журналу досі у мене на поличці вдома. Як пам’ятка, це була весна 2015 року. Звідти почався дуже інтенсивний та швидкий ріст.
– Чи можна у Чернівцях заробляти блогерством, без основної роботи?
– Дивлячись, що назвати заробляти, в яких масштабах. Через Інстаграм можна дуже добре заробляти, маючи магазин, наприклад. Якщо правильно вести, можна вийти не тільки на рівень України, але й світу. Це масштабна платформа, де є багато можливостей. Просто треба правильно реалізовувати. Тому якщо в плані такого заробітку – можна. А якщо тільки блогерством, то не знаю, чи можливо, тому що це просто якісь бонуси, втішні грошові нагороди, це не можна назвати заробітком, на життя не вистачить.
– За якими блогерами ти слідкуєш?
– З перших, на кого я підписалася, була Таня Пренткович з Тернополя, я навіть була у неї на майстер-класі у Чернівцях. Слідкую також за Наталі Литвин, вона також з Тернополя. Ще Аліна Френдій, також з цього міста. Взагалі Тернопіль – це неймовірне місто, я раніше подумати не могла, що саме Тернопіль – місто блогерів. Мені аж захотілось туди потрапити, я там ще не була. Хочеться подивитися, що за місто таке цікаве, що там настільки популярне блогерство… Навіть з Києва я знаю значно менше блогерів, які мені подобаються.
І, звичайно, є блогери з Львова, за якими я слідкую. І навіть з Рівного – також там не була, але також там є блогери, для мене це цікаво. Хоча для фотографів Рівне – дуже невигідне місто, бо ціни на наші весільні послуги майже втричі дешевші. Там працюють ніби за спасибі, але є блогери. У нас, навпаки, весільна сфера дуже розвинена, але немає блогерів.
– А хтось з блогерів тебе надихає?
– Особливо ні. За деякими цікаво спостерігати в сторіс, за деякими в плані фотографій, але більше не те, щоб надихають,а просто більше досвіду береш від них. Надихають масштабні сторінки, наприклад, follow me з красивими картинками. Життєві блоги не дуже надихають, а підштовхують щось робити.
– Що ти любиш?
– Наше місто. Воно маленьке, компактне, комфортне. Тут є багато недоліків, але я люблю Чернівці.
– Що ти порадиш людям, які хочуть стати популярними в Інстаграмі?
– Більше щирості. І вчитися викладати свої думки. Бо просто робити гарні фоточки, завантажувати і підписувати смайликами та хештегами нецікаво. Користувачам хочеться відчути думку людини, який у неї хід думок. А коли тексту немає, це як цукерка з обгорточкою, але пуста, просто фантик.
– Чи змінив Інстаграм твоє життя?
– Так, змінив деякі погляди, тому що я бачу, що можна розвиватися. Наприклад, навіть якщо жінка в декреті виховує дітей, вона може знайти себе і реалізуватись. Слідкую за такими мамочками-блогерами і надихаюся тим, що вони не просто сидять і говорять, що в них немає часу, бо у них діти, а діють, заробляють гроші в Інстаграмі. В цьому світогляд змінився.
І коли ти дивишся на успіх блогерів в Інстаграмі, розумієш, що той, що хтось робить, щось він таки отримає. І це дуже важливо, бо коли ти вкладаєш час, сили, то розумієш, що рано чи пізно тобі віддасться, винагородить тебе.
– Якою ти себе бачиш через три роки?
– Сподіваюся, тоді я вже буде вести мамський блог, в описі буде написано: «Дружина», «Мама» і все на світі, я буду казати, що нічого не встигаю, але це все вести. Знімати сторіс вже і зі своєї кухні, щось готувати, буду розвиватися в плані такого блогерства та свого особистого життя.
Фото: Міша Козьма
Розмовляла Тетяна Пінькас
