У 1780-х роках імператор Йосиф II звернувся до жителів Європи, щоб ті заселяли Буковину. Народи, які століттями жили пліч-о-пліч, створили в Чернівцях неповторні вулиці і квартали, храми і будинки. Так, деякі вулиці міста отримали свої назви від її жителів. Наприклад, Вірменська, Молдавська та інші. Серед них – вулиця Руська. Її колись населяли українці-галичани, які називали себе русинами, підкреслюючи своє коріння ще з часів Київської Русі.
Серед споруд цієї вулиці особливо виділяється Свято-Миколаївська церква, щоправда ніяк не пов’язана з русинами, котрі тут проживали. Її нетипові для української архітектури купола, а точніше їх вежі, дали храму народну назву «п’яна» церква, буцімто побудована нетверезими майстрами.
Миколаївська церква один з небагатьох прикладів румунської архітектури в Чернівцях. Вона дуже нагадує церкву румунського монастиря Куртя-де-Арджеш, де ховали румунських королів. Цей храм, побудований ще в XVI столітті, вважається шедевром і найкрасивішим в Румунії.
Миколаївський собор побудували в ті часи, коли Північна Буковина входила до складу Румунського королівства. Будівництво розпочали в 1927 році під керівництвом цілої групи іменитих румунських архітекторів, правда, через фінансові труднощі, церкву закінчили тільки 1938-го року, а через рік освятили.
Крім характерних чотирьох спірально закручених куполів, які спрямовані в бік центрального купола, відмітними рисами цього стилю є також колони при вході і романські вікна, прикрашені напівколонами.
Ці купола ще називають «плачуть», про це оповідає одна легенда. Тут ніяк не могли почати будівництво храму, тому що все ними побудоване руйнувалося. Тоді головний архітектор Маноле змушений був живцем замурував в стіні свою улюблену дружину Анну. Зробив він це за традицією, щоб стіни споруди стояли непорушними багато століть. На відкритті храму серце архітектора плакало від горя, а купола поступово сплелися, бачачи велике горе Маноле. Та це тільки легенда. Як і крокодили в чернівецькому Пруті.
«П’яна» церква цікава не тільки своїм унікальним зовнішнім виглядом, але і своїм внутрішнім компануванням. Традиційно християнські храми будуються таким чином, щоб вівтар знаходився в східній частині споруди, а відповідно, вхід на західній. Але оскільки Миколаївську церкву збудували на вже сформуваній вулиці, та ще й на щільно забудованій ділянці, вхід виявився на південній стороні. Тобто в більшості випадків, коли ми заходимо в храм, то вівтарна частина виявляється прямо перед нами, у випадку з Миколаївським храмом – в правій частині.
Ще одна особливість – це єдина культова споруда Чернівців, яка не була закрита радянською владою і тут не припинялося богослужіння. Збереглося і автентичне оздоблення храму, серед яких, іконостас, вітражі і начиння, створені румунськими майстрами.
Пафнутій, уродженець Буковини написав вірш п’яній церкві:
Встав сьогодні дуже рано,
Придивився — церква п’яна!
Похилились куполи
Наче гості на столи.
На весіллях б’ють у струни
Життєрадісні румуни —
По одному із весіль
Архітектор взяв за ціль
Збудувати щось на згадку
Буковині і нащадкам.
Вийшла церква, п’ять голів,
В честь румунських королів.
Вже румуни відступили,
Українці повні сили —
Знов ся хилять куполи
На тиньковані вугли.
Хоч хилися — не хилися,
Раз прийшов, то стій, молися.
Може, випрямиш нахи՛л
Вітром молитовних крил?
