Я – Маша Настенко, студент-філолог-аніматор. А ще – актор-аматор. Я з дитинства знала, що маю бути артисткою, тому освоювати сцену почала ще в садочку. Пізніше захоплювалася танцями, а тепер уже третій рік граю у Народному театрі малих форм. Моя мотивація – Джолі. А ще дуже надихають актори з драмтеатру: люблю навчатися в них і слухати їхні розповіді. Такий ритм життя мені подобається.
Зі сцени театру актори завжди показують якісь історії, але не свої. Чужі. Я розповім справжні історії та те, як все влаштовано.
Актори нашого театру в реальному житті – зовсім не актори
Кожен по-різному заробляє собі на життя. Наприклад, Діана декілька років викладала математику у школі, зараз працює у ріелтерській конторі. Женя – хореограф. Наташа – юрист. Катя – вихователь у садочку. Валя працює босом у магазині «Тайстра». Лєнка і Рома – вони професійні клоуни. Я от студент-філолог, а у вільний час підробляю аніматором. У нас дуже великий колектив, більше 30-ти людей, але у кожній виставі задіяні різні люди. Постійно хтось приходить новий, а от хтось зі старих приходить рідше.
Як збирають колектив
Колектив сформувався ще за часів Агєєва. То був великий учитель, шкода, що я його вже не застала. Потім ще один учитель, а тепер – Марта. Вона збирає учасників звідусіль. Мене запрошувала в повідомленнях, я обіцяла прийти, але так і не виходило довго. Потім побачила свою знайому, запитала у неї і почалось. Вона буквально витягнула мене туди.
Коли вперше зайшла у репетиційну залу дуже хвилювалась, але все пройшло дуже мило. Виглядало це так: заходжу у кабінет, до мене підходять всі-всі і починають обіймати. Як потім виявилось, це одне з правил нашого театру.
Де ми проводимо репетиції
З цим у нас проблем немає, бо театр у державній установі і все офіційно. Є кабінет для репетицій, в якому ми на початкових етапах читаємо тексти вистав, сценарії та зберігаємо реквізит. Також у нас є доступ до сцени (не завжди), де ми робимо прогони готових вистав.
Репетицій у нас досить багато
Перед виставою кожен день протягом двох тижнів. А зазвичай 2-4 рази на тиждень. Кожна репетиція – це весела історія. Зараз ми готуємо треш-драму за мотивами п`єси А.Камю «Калігула – історія верховного бунтарства». У нас є сцена, де ми Калігула на руках несемо. Так от: я несла і кричала на весь театр, що я не можу нести цю жирну *опу. Ще було весело, коли одна акторка вчилась кувиркатися, а ще – коли в актора сперли телефон.
У нас є Махендра – хлопець з Індії, який навчається у Чернівцях. Він мій найкращий друг. Одного разу ми розповіли про нього комусь, а вони питають: «А хто така Махендра?»)). А ще є Девід, він не хоче біля мене фотографуватись у повний ріст, бо я вища за нього. Каже завжди: «Маша? Маша біля мене? Нєєєє». Зате купа селфі в Інстаграмі.
Коли я починала працювати аніматором, мені казали: «Який з тебе аніматор? Іди на супермодель по-українськи. Але що там, що там – я не розкрила свої таланти. Може буду пробувати в Рівне поступати на заочну форму навчання, але це ще секрет і навряд вийде. Навмисно згадую це у статті, щоб хоч десь це було.
Людей запрошуємо через соціальні мережі
І ще запрошуємо всіх друзів та знайомих. Деколи приходять цілими групами з коледжів, універів, училищ. Хвала, до нас на виставу приходять з ТБ і роблять про нас сюжети. Але я всі ЗМІ не пам’ятаю, більшість – місцеві, а тепер, до речі, обіцяв прийти 5 канал.
Ми зняли відео як трейлер до нової вистави.
За власні кошти, звісно.
За квиток не просимо дорожче 20 грн.
Гроші за квитки віддаємо на благодійні акції або беремо на витрати для фестивалів чи купуємо новий реквізит. Тобто ми з цих вистав не заробляємо. Вдалося би заробляти театром, якщо би все це вийшло на більш серйозний рівень. Якщо би був постійний глядач і квитки були би за задовільною ціною, бо деколи у нас взагалі вхід вільний. І якщо би ми склали свою програму вистав, репертуар і протягом місяця постійно би щось показували. Але це поки тільки мрії.
Ми розповідаємо про себе в Інтернеті
Марта пише у різні пабліки. Всі роблять репости і запрошують всіх охочих. Є афіші, програмки. А ще ми їдемо на різні фестивалі. Були в Кракові, Рівному, Луцьку. Плануємо до Німеччини в наступному році. Знов згадаю це у статті, щоб хоч десь це було)).
