У якому віці чернівчани йдуть працювати?
Було б логічно, якби людина йшла працювати після закінчення університету, тобто в середньому в 23-24 роки. Але не завжди відбувається саме так. 35% опитаних зазначили, що вони почали працювати ще до 18 років.
Тому, погодитесь, важливий не стільки вік, скільки те, що саме за ним стоїть.
38,9% почали працювати у віці від 18 до 23 років. З 23-х років, як нам здавалося, логічно починати працювати, працевлаштувалося тільки 7,5% опитаних. А 18,8% взагалі не заробляє на себе.
З точки зору психології: коли треба переставати брати гроші у батьків?
Багато психологів кажуть, що тільки два аспекти впливають на те, що людина не перестає брати гроші у батьків, хоча може вже їх заробляти.
Перший – безпорадність. Не фізична, а психологічна. Вона виникає тоді, коли людина дозволяє це, звикаючи до батьківської опіки. Просто психологічний статус незрілої людини, з яким особистості комфортно. І все одно, скільки їй років.
Другий – коли у батьків є психологічний потяг допомагати. Це є майже у всіх батьків, вони продовжують давати гроші навіть тоді, коли «діточки» вже давно заробляють самі. І людина не може відмовитися від грошей, тому що мама і тато у такому разі починають відчувати психологічне невдоволення, з’являється напруга у стосунках рідних. Батьки не можуть змиритися, що син чи донька відмовляється і не проявляє вдячність.
Юлія Антонова, психолог:
З точки зору етики і філософії: коли бути фінансовій незалежності?
Етики і філософи також звертаються до психології. Мовляв, фінансова залежність тягне за собою психологічну. А треба, щоб при будь-яких відносинах, діти могли зберігати право на самостійність суджень, оцінок або дій. При фінансовій залежності неможливо бути незалежними морально.
Тим паче, коли людина заробляє сама, вона відчуває себе більш зрілою, здатною будувати своє життя. А це важливо, оскільки у традиційному суспільстві батьки надто прив’язані до дітей і не хочуть відпускати їх у самостійне життя.
На ранній старт дорослого життя впливає і те, що батьки можуть самі швидко відчувати потребу у підтримці дітей. Вони ж у будь-якому випадку, бідно чи заможно, але підтримують вас до закінчення середньої школи, нерідко відмовляючи собі в чомусь. А пенсії в Україні і зовсім залишають бажати кращого.
Навчання у поєднанні з роботою – в Україні це утопія?
В Україні прийнято, щоб батьки платили за навчання дітей. А воно в нас ще ой, яке не дешеве. На Заході, наприклад, все по-іншому. Там тільки деякі батьки дарують своїм дітям оплату за навчання. І то переважно тим, котрі схильні до науки. Але діти не сприймають це там як таке, що в порядку речей, буцімто так і має бути.
Як правило, західні студенти самі працюють, беруть навчальні кредити або отримують гранти від різних програм. Вони з’їжджають від батьків ще у віці 16-18 років, підробляють і знімають одну квартиру на декілька людей або навіть у такому ранньому віці – пар. Якщо ви також, як і я – автор, студент в Україні, то самостійний заробіток точно асоціюється з незручним розкладом навчального закладу. Знову ж таки, звернімося до західної практики: там студенти у вузах можуть обирати собі предмети, складати самостійно графік відвідування, наприклад, ходити на ранкові заняття, а в другій половині дня працювати. Звісно, можна оформити індивідуальний графік відвідування занять, але доведеться відходити багато кабінетів з довідками і підписами, щоб потім все одно від декотрих викладачів одногрупники чули фрази «Якщо цей студент думає, що він на індивідуальному і може не знаходити час на відвідування пар, то він помиляється».
В українських вишах розклад найчастіше статичний, а заняття займають весь навчальний день. Тому один з варіантів – отримати грант на навчання за кордоном, для чого існують спеціальні програми студентських обмінів. Та до такої практики вдаються одиниці.
Переїзд: вирішення проблеми чи, навпаки, її створення?
Психологи також вважають, що є певна проблема, якщо здорові, самостійні люди не починають жити окремо. Назва цієї проблеми – інфантильність. Потенційно основна її причина у багатьох дорослих — небажання брати на себе відповідальність. Чим довше людина не прагне самостійності, тим вона інфантильніша. Чим довше це триває, тим людина довше не заводить сім’ю, у якій вона – самостійна одиниця. Вона може бути членом вже своєї сім’ї, але продовжувати бути у ролі того, ким керують, а не самостійно приймати потрібні рішення. Вчені проводили такий експеримент: вони забезпечували піддослідних мишей всім, задовольняли всі їхні потреби. В результаті миші просто відмовлялися розмножуватися, вони не хотіли міняти своє гедоністичне положення.
У людей те ж саме: йти від батьків означає брати на себе відповідальність, а багато хто вважає, що це страшно. Вони сприймають її не як право, а як негативну перспективу: страшно відповідати за своє життя і будувати стосунки. Деякі впевнені, що повинні відповідати не тільки за себе, але і за свого партнера, хоча це не так: кожна людина відповідає тільки за себе і тільки з появою дітей вже і за них теж.
А що ви думаєте? Коли треба перестати брати гроші від батьків і переїздити з-під батьківського крильця?
