Людина стикається сама з собою.
Театр вух – це культурний компроміс балансу між ідейністю та шоу, який дає змогу кожному учаснику відкрити дещо несподіване. Цікаво, що слухач веде внутрішній пошук не лише в почутому, а і у власних реакціях, які неодмінно виникнуть. Навіть, якщо людина ніколи не поринала в себе глибоко, в рамках події вона відкриє нові можливості для рефлексії.
Четверо в темряві і віалончель.
Приблизно так кожен учасник і сприймає подію. Задля того, щоб пізнати бачення подій і глядачів, саме організаторами, ваш журналіст паралельно побув і екскурсоводом. Звісно, якщо так можна назвати суб’єктивні трактування історії міста та хаотичну ходьбу його вулицями. Поєднати класичну подачу із сучасною нелегко, бо шукати компроміси завжди складніше, в тому числі, коли це стосується меню для м’ясоїдів та веганів, із чим я і зіткнувся.
Неправильні відповіді на прості питання
Як тільки питання із харчуванням було вирішене, ми взялись до культури. Між іншим, мені також кинули виклик, попросивши відгадати вік, покликання та професію учасниць проекту. І знаєте що? Я програв у всіх пунктах. Злий жарт зіграло те, що переважно в командах прогресивних культурних проектів, склад порівняно однорідний або принаймні подібний.
Цього разу ж виняток, оскільки єднальним фактором стала саме організатор — Ірина Фінгерова. Вік не розкриватиму, проте серед них є медик, сучасний та колишній програмісти, а також поетеса. Ось і вгадай тут.
Театр вух, це маленька планета, яка втручається у простір маленької планети слухача.
[В результаті полілогу мені відкрилось несподіване сприйняття події, як свого роду випробування для слухача. Не хочеться нікого налякати, проте до умов потрібно бути або готовим або володіти хоробрістю. Та все одно результат приголомшує, а що важливо, залишається доступним для будь-якого слухача, незалежно від його знань чи розвитку в галузі культури]
Коли в тебе вимикаються органи чуття — ти сприймаєш зовсім інакше… І це може бути важко. Слухач не може відволіктись, а щоб припинити участь потрібна вагома частка нонконформізму.
[За подальшими розмовами стає відомо, що Театр Вух існує не лише в театральній площині, а й літературній та соціальній. Більше того — це і платформа для авторів, як поезії так і прози; як досвідчених так і новачків. Усе, що проголошується на подіях, це оригінальні творіння, які нерідко потребують авторської подачі. Саме тому склад команди й нерідко змінюється]
– В Чернівцях, поступово, будується діалог між діячами молодої і культури формальної. Як би ви описали вашу взаємодію із місцевими(Одеса, місто активістів) культурними закладами?
– Ми тісно взаємодіємо із музеєм «Західного і Східного мистецтва». Іноді траплялось, навіть, так, що репетиції припадали на час, коли в музеї були відвідувачі. Незважаючи на це, працівники замість сказати нам «почекайте», завчасно закінчували час відвідування.
[Це цікавий момент, оскільки взаємодія між діячами різних секторів культури (за формою і пріоритетами) рідко взаємодіють, а ще рідше в умовах такої взаємоповаги]
В перспективі робитимемо події і для жителів з обмеженими можливостями, як люди з обмеженим зором чи слухом.
[Вести мову про настільки різносторонні дійства складно, але із завершенням з’являється відчуття єднання із кожним слухачем, який розділив із тобою цей момент. І це неповторне відчуття, коли водночас відчуваєш беззахисність і свободу власних думок, що не обмежуються побаченим чи відомим, а лише звуками та образами.
Чи почнете ви після цього сприймати світ та мистецтво інакше? Це вирішувати вам, але «їжі» для роздумів отримаєте більше ніж достатньо]
Про те, як це було, або мимовільна рефлексія
Людина стикається сама з собою.
Особисто для мене як учасника усе поєдналось в дещо щільне, нове і несподівано близьке. Певен, що за післясмаком ця подія наповнилась величезною кількістю відмінних між собою суб’єктивних вражень. Якщо поміж цих підвищених слів, у вашу свідомість закрадається скептицизм, але темрява й усамітнення є несподівано рідкісним задоволенням(подекуди випробуванням). Крім того, додайте сюди атмосферу невимовного і помірного єднання із людьми, яких не бачиш і не знаєш, бо, навіть, у приміщення потрапляєш наосліп, а також невимушено якісні інтерпретації творів.
Театр вух – це уважний і підвищений провідник людини у її власний, внутрішній, світ.
Автор: Володимир Прийм
