Чернівці, 9 вересня 2017 року. В напівпідвальному приміщенні Лабораторії культури на маленькій сцені група підлітків виступила перед своїми родичами та друзями з власними віршами, творами та гітарною музикою. Глядачів мало, але в цьому відчувався особливий андерграунд.
З часом до «Тінарту» (так вони себе називають) почало приєднуватись більше людей, а творчі вечори почали відбуватись у більших локаціях. Останній – в центрі культури «Вернісаж», на який довелось продавати додаткові квитки.
Щоб краще зрозуміти, що таке Teen art і що лежить в його основі, ми поспілкувались з його лідером та ідейним натхненником, а також підлітками, без яких нічого могло не вийти.
Микита Москалюк, засновник «Teen art»
поет, прозаїк, музикант
Як у тебе виникла ідея зібрати Teen art?
Все почалось з того, що моя подруга запропонувала мені провести літературний вечір, щоб показати комусь мої вірші. Справа була в липні минулого літа, практично всі знайомі роз’їхались, але ми все-таки спробували. Запросили чернівецьку поетесу Іванну Стеф’юк і ще одного підлітка-поета Лесика (це псевдонім). Ось таким складом, з моєю подругою Катею Маринчук в якості ведучої, провели той захід. Гостей було до 15, і то все були мами-тата-дідусі-бабусі і декілька друзів. Цей досвід виявився таким цікавим, що я загорівся і вирішив спробувати ще раз. Вже в вересні я знайшов людей, яким було це цікаво, потім все якось затягнулось, з кожним разом ми знаходили ще більше талановитих підлітків і ось… скоро нам вже рік! Насправді, мені і самому досі важко віриться у те, що відбувається.
Що було найскладнішим в реалізації?
Насправді, було багато складних (але надзвичайно цікавих) моментів. Ми шукали людей за день до заходу, бо хтось відмовився виступати; ми підмітали, забивали цвяхи, вішали картини, придумували декорації, імпровізували, бо неочікувано складались якісь обставини, і так далі… але я б сказав, що найскладнішими в реалізації були навіть не якісь труднощі з пошуком приміщення чи організаційні питання, найскладнішим однозначно виявилось банально не опустити руки. Оскільки ми – всього лише підлітки, дуже часто нам казали: “Ой, та що ви там можете зробити, ви ж діти!” у різних формулюваннях. Або навпаки – нам посміхались, казали, що ми – молодці, і на цьому все просто закінчувалось. Особисто для мене саме такі моменти є найскладнішими морально. Але ми впорались, і зараз ми вийшли на дійсно крутий (для нашого віку) рівень, і я впевнено можу сказати, що пишаюся тим, що ми робимо, і тим, що ми вже зробили.
Яким тобі запам’ятався перший творчий вечір і що на ньому відбувалось?
Перший “серйозний” мистецький вечір – це дійсно незабутні враження. Уже тоді це все сприймалось не як одноразова пригода, а як справжній проект. Я почав шукати людей зі своєї гімназії (і я був дійсно здивований тим, що знайшов багато талановитих підлітків). Тоді на горизонті з’явився Льоша – мій напарник, з яким ми досі працюємо разом в якості організаторів всього творчого процесу. І… на першому вечорі було дуже мало людей, декілька картин, декілька молодих письменників, і просто шикарна атмосфера. Зараз, згадуючи це все, відчуваю приємне тепло і задоволення.
Незалежно від віку людей з творчою натурою важко утримати в одному колективі. Кожен захищає свої інтереси, часто бачення одного питання в двох людей протилежне, можуть виникати конфлікти.
Як Тінарту вдається залишатись єдиним цілим?
Творчі люди – дійсно дуже різні і дуже цікаві особистості. Ще до того додати наш імпульсивний вік і безоплатну роботу “за ідею”, і виходить прямо-таки вибухова суміш. Тому іноді працювати дійсно важко. Навіть на вечорах видно контраст між усіма нами – у всіх особливий стиль, і кожен виражає думки по-своєму – хтось у більш жорсткій формі, а хтось – у м’якшій.
Насправді, ми уже випрацювали певну схему, яка зводить конфлікти до мінімуму. Якщо хтось має ідею, він/вона без проблем висловлює її мені чи Льоші. Потім ми уже між собою вирішуємо, наскільки ця ідея вартісна і наскільки вона доступна нам для реалізації. Якщо все іде нормально, ми просто кажемо (уже всім нашим “тінартівцям”) щось типу: “Є така-от ідея, це наш наступний крок”. І працюємо над реалізацією. Знов ж таки, якщо у когось є претензії чи ідеї щодо покращення – ми вислухаєм і візьмем до уваги. Так дійсно набагато легше, бо знайти порозуміння між двома людьми – реальніше, ніж між двома десятками.
Скільки хороших ідей Ви не встигли реалізувати?
На жаль, нові ідеї дійсно з’являються, коли ми ще не закінчили реалізацію попередніх. Тут головне – не закинути те, що вже почали робити. Та і досвід показує, що якщо ідея вартісна – вона обов’язково знову “спливе” через деякий час, і ми зможемо за неї взятись.
Що можеш сказати про колектив і своє місце серед цих людей?
Мені дійсно дуже цікаво працювати з цими людьми. На щастя, саме у творчих особистостей життя дуже різноманітне і непередбачуване. Тому кожен може поділитись власним досвідом, навчити чогось нового, відкрити очі на якісь речі, і я вважаю, що це просто шикарно.
Основна моя робота – координувати дії, скажемо так. Коли ми з Льошею ставимо дату наступного вечора і оголошуємо про це іншим, починається найцікавіше – ми повинні прослідкувати, щоб все було вчасно зроблено, приміщення готове, гості запрошені, квитки роздруковані, роздані і так далі. Така робота ніколи не буває одноманітною чи монотонною, бо ми дійсно кожен раз маємо щось нове, і навіть банальна справа – роздрукувати квитки – перед кожним вечором проходить по-різному.
Старші дивились звисока на те, що підлітки з меншим досвідом намагається стрибнути вище своєї голови та займається тим, до чого, на їхню думку, не доросла? І в чому це виражалось?
Ооо, дійсно ми багато разів відчували ставлення до нас як до дітей, які грають в якусь гру. На щастя, практично завжди ми своєю роботою доводили протилежне. Увесь Тін Арт працює без жодного дорослого. Так, ми співпрацюємо з іншими митцями різного віку (навіть з інших міст), але абсолютно все, що стосується організації, лежить саме на наших плечах. Адже так цікавіше – коли ти всього добиваєшся сам, коли прикладаєш зусилля, то починаєш цінувати свою роботу і результати, які вона дає.
Розкажи про публіку. Як ви її знайшли і хто в основному приходить на творчі вечори.
Публіка – то наше натхнення іти далі. Спочатку на вечорах було 15-20 людей, на кожному трохи більше, більше, більше. Це не може не радувати! Приходили здебільшого наші друзі і декілька вчителів. Потім ми завели Instagram, і про нас дізналось більше людей. Зараз більшістю наших глядачів і слухачів – підлітки, але все ж є і старші люди. Дуже приємно, що нові люди приходять, а наші перші гості практично не зникають. Дуже цікаво чути, як вони порівнюють враження від першого вечора і останнього.
У нас навіть був такий випадок: одна пані була на усіх наших вечорах, крім одного. Знаєте, чому вона туди не прийшла? Бо захворіла на попередньому вечорі і ще лікувалась.
Нещодавно минув рік після першого творчого вечора. Що ти відчуваєш?
Однозначно гордість. І бажання працювати більше і наполегливіше – тепер, згадуючи увесь наш шлях, я розумію, що навіть якщо спочатку ідея здається божевільною чи неможливою для реалізації, все одно просто необхідно спробувати втілити її в життя. Адже так і народився Teen Art.
Де проходять творчі вечори?
Ми змінили декілька приміщень. Зараз ми співпрацюємо з Вернісажем, це нам дає багато нових можливостей і зв’язків. Ми не прив’язані до конкретного приміщення, тому можемо втілювати наші проекти там, де нам зручно.
Чого як підліткам, які намагаються щось робити, Вам би хотілось досягти найбільше?
Перша і основна наша мета – довести всім і самим собі, що підлітки здатні робити круті речі, варто лише захотіти. До того ж, Чернівці називають культурною столицею України, і ми активно підтримуємо цей статус (чи, хоча б, намагаємось).
Катерина Маринчук, ведуча
Моє знайомство з Teen art почалось доволі раптово. Це була давня задумка мого друга Микити. Я трішки йому допомогла, ідея здалась мені доволі цікавою, а результат виявися ще цікавіше.
В Teen art я постійна ведуча, коли приходить натхнення, то виступаю в ролі письменниці, іноді допомагаю з малюнками. Згадую перший літературний вечір. Це було хвилююче, адже це нова публіка, і взагалі щось нове для мене. Але як тільки я вийшла, і почала свою промову, то хвилювання в мить зникло, і я відчула кайф від того, що роблю.
Teen art особливий тим, що в ньому творчі люди роблять все заради задоволення, деякі долають свої страхи, знаходять свою публіку, відкривають щось нове. Так як ми творчі люди, то ідеї у нас весь час нові і їх немало, але не завжди є можливість їх втілити в життя, адже досвіду не так вже й багато, того допомога дорослих ніколи не завадить. Вечори проходять часто і мені це подобається, я втомлююсь, але це приємна втома, адже є відчуття, що зробив щось дійсно варте уваги.
Андрій Кнігніцький, музикант
Я активно займаюсь музикою. В Teen art мене заманила можливість показати себе в молодіжному колі. Перший виступ на вечорі: це було несподівано. Фактично весь матеріал я приготував за 20 хвилин. Teen art подобається мені своєю атмосферою, а ось на рахунок поганих сторін я ще не визначився.
За кілька секунд до виступу мене завжди бере дивне відчуття, яке мені поки-що складно описати, але це схоже на медитацію.
Ірина Васкан, поетеса
Одного разу Микита мені написав і запросив виступити. Перед першим виступом я дуже сильно хвилювалася. Це був мій перший такий досвід. Я запросила всіх можливих друзів, батьків і вчительку з української мови в якості підтримки. Але як виявилося, для хвилювання не було причин. Публіка мене полюбила. Мені подобається, що тут мене розуміють. Це творчі і самодостатні, ерудовані і всебічно розвинені молоді люди, з якими цікаво подискутувати на різні теми.
А ще на літературних вечорах у творах інших авторів я часто знаходжу себе і надихаюсь цим. Мені подобається, що за допомогою своїх творів я змушую людей слухати мене, а інколи й почути. Я рада коли до мене підходять і говорять, що мої твори надихають інших писати. Це те чого мені завжди хотілося. Завдяки Teen art я самовиражаюсь. Хоча я й виступала практично на всіх вечорах, кожен раз хвилююся наче вперше. Хвилююся як слухачі сприймуть мій новий твір. Чи зрозуміють вони те, що я хотіла донести. Між вечорами у мене якраз достатньо часу, аби повністю відновити свої сили і написати якусь новинку. Тому для мене вечори не є виснажливими.
Наталія Манескул, поетеса
В першу чергу мене зацікавила можливість показати себе і свою творчість. Мені подобається читати власні вірші на наших вечорах. На першому виступі було дуже страшно, адже я ніколи нікому не читала свої вірші, а тут ще й така велика аудиторія. Але я вийшла і виступила, і мені дуже і дуже і дуже сподобалось.
В Teen art мені подобається все. Тут є можливість показати себе і подивитися на інших, насолодитися живою музикою, живописом і поезією Дуже хвилююся за лічені секунди до виступу, адже я ніколи не придумую вступне слово, а почати одразу з віршів, не звернувшись до публіки попередньо, було б якось неправильно. Завжди страшно декламувати власні твори. Я була б рада, якби вечори проходили б ще частіше. Іноді є періоди, коли немає натхнення, а отже і немає що новенького прочитати на вечорі. Проте я завжди стараюсь підбирати вірші до теми вечору і завжди читати хоча би два нових, ще ніде “не читаних” твори.
Павло Семенюк, художник
Мені сказали, що народ з 3 гімназії організовує літературні вечори. Мене це зацікавило, і я досі не пошкодував, що зміг потрапити на один з них. Мені сподобалась ідея цього об’єднання: взяти стару картину і помістити в нове обрамлення.
Я художник. Я в Teen art недовго, проте розумію, що тут терпіти “халтуру” ніхто не буде. Учасники завжди потребують професійної якості. Teen art завжди надихає і наводить на теми для роздумів, оскільки там виступають дуже талановиті і думаючі люди.
Я думаю, що в постійному творчому процесі дуже важливо, які люди знаходяться поряд. А вони якраз ніби створені для цього (я про людей з Teen art).
Instagram: Teenarters
Автор: Олексій Манютін
