Zhan Pobe: «Кожен концерт – це певний челендж»

Він ніколи не організує свято «Майоріла Буковина» чи щось схоже на те. Навпаки, Жан Побе повільно, але впевнено влаштовує Чернівцям культурний переворот. Тим самим, дає можливість жителям міста скуштувати сучасне дозвілля. Дзестра, Картон, Альтернативний кінозал — це ще не всі його проекти. Zhan робить багато, але орієнтується на меншість. Хлопець не чекає допомоги звідкись, а працює, аналізує, і врешті впроваджує незвідане для міста. Активіст розповів нам, які труднощі організації заходів у Чернівцях, яка його мотивація та чого нового чекати чернівчанам вже у найближчому майбутньому.

Zhan Pobe

– Як ти почав організовувати заходи?

– Першим нашим проектом був Кіноклуб. Після нього почали організовувати концерти, реалізовувати нові проекти. Як все почалося? Ми просто почали робити те, чого не вистачало нам самим, якогось культурного продукту. І всі ті організовані події – це те, чого мені не вистачає особисто і нашій ініціативній групі.

– А як виникла сама ідея створення? Прийшла до голови раптово чи зароджувалося поетапно?

– Справа в тому, що в Чернівцях був присутній певний вакуум у сфері культурних подій. І через це виникла ідея. Я був на різних подіях в інших містах, інших країнах. Просто хотілося, щоб було таке і в Чернівцях. І звісно, є якась пропаганда смаків. Якщо мені подобається певний, наприклад, виконавець чи режисер, я хочу показати його цій локальній ком’юніті. Тобто те, що мені подобається, хотілось би приносити сюди.

– Для чого ти це робиш?

– В першу чергу для того, щоб це було. Ми возимо досить специфічну музику у Чернівці. Якщо ми це не будемо робити, то це ніхто не буде робити. Друга причина – це якась власна реалізація, і, повторюсь, я так ділюсь своїм смаком і пропагую його. І є ще одна причина: мені просто було б соромно, якби мене людина з іншого міста спитала, куди можна піти, і я сказав би, що нікуди. Тому я це роблю для того, щоб на загальній мапі України Чернівці були впізнаваними; щоб налагодити мережі між культурними джерелами, між музикантами, артистами, режисерами і так далі. Якщо нічого не робити, то Чернівці на мапі просто будуть сірою територією, а з цими проектами, які організовуємо ми, будуть з’являтись якісь пункти на карті.

– Як народилася ідея створити Дзестру?

– Просто хотілось об’єднати проекти, які виникали, в одне ціле. Я, як кординатор, знаходив людей, яким це близько і які можуть бути корисними для цієї справи. Але навіть зараз ця структура не до кінця сформована, ми переживаємо зміни і шукаємо нових молодих ініціативних людей.

– А чому обрали таку назву – Дзестра?

– Це буковинський діалект.

– Я вперше чую. Що воно означає?

– Є румунське слово «Зестра», яке на буковині вимовляють «Дзестра». Воно майже ніде не зустрічається, але в нас в певних районах все-таки так говорять. Дзестра означає придане. Тобто те, що батьки дають своїм дітям, коли ті одружуються чи виходять заміж. В моєму розумінні це щось найкраще, тому що батьки зазвичай стараються дати свої дітям тільки все найкраще. І оскільки ми маємо прив’язку до Буковини, цього краю, то назва цілком природня. Крім того це просто гарне, звучне слово.

– Ти казав, що шукав і шукаєш людей у команду. Вони охоче йдуть чи вимагають відразу певні умови?

– В першу чергу це на волонтерських засадах. Але, звісно, якщо ми маємо мінімальний заробіток з якогось проекту, то ми його ділимо. Оскільки у мене є право останнього слова, я досить скрупульозно ставлюся до відбору людей, аналізую, чи можуть вони щось корисне зробити, чи є в них коректне розуміння, як має відбуватися подія, за якими правилами її варто організовувати. Якщо все це є, то я долучаю цих людей в команду.

– Як Ти оцінюєш готовність чернівецької аудиторії до того альтернативного типу культури\розваг, які пропонуєш Ти?

– Чесно кажучи, я б не виділяв окремо чернівецьку аудиторію, окремо франківську, тернопільську… В Україні вони надто не відрізняються. Звичайно, наприклад, Київ – більше місто, в ньому більше людей, готових до чогось такого, але загалом відсоток такий самий.

Я не думаю, що треба опиратися на те, чи готові люди, чи не готові. Треба просто це робити. Ми ж займаємо певну нішу, не хочемо робити події, які будуть збирати 5 тисяч людей, не хочемо організовувати концерти умовно Океану Ельзи, бо ця ніша нам просто нецікава. Ми займаємо набагато вужчу, в якій є важливі для нас цінності.

Той прошарок аудиторії, з яким ми працюємо, – невеликий. Ми намагаємося просто його збільшувати. І це доволі клопітка робота, тому що пропагувати непопулярну, експериментальну музику, яка насправді рухає всю музику вперед, це не так приємно, бо комерційно невигідно і непопулярно в цілому. Але з іншого боку це класно тому, що ти один тут, навіть в Україні не так багато організацій, яким це цікаво. Тому ми скоріше іншою мовою якоюсь говоримо. Це якийсь особливий тип спілкування і це просто приємно.

Якщо повертатися до того, чи готова аудиторія, то так, вона готова. Насправді більшість людей готові до чогось нового, просто їм треба ще раз і ще раз показувати різні сторони, бо мистецтво і світ в цілому насправді дуже різнобарвний, багатогранний і цікавіший, ніж може здатися на перший погляд. Хочеться збільшити спектр бачення для людей, які цим цікавляться, і для навіть випадкових відвідувачів. Насправді не треба виокремлювати альтернативне мистецтво чи робити якесь серйозне протиставлення.

– На старті не лякало те, що у Чернівцях багато конкурентів у проведенні заходів?

– В тому, що ми робимо, немає конкурентів.

– Ви, наприклад, робите кінопокази. Не боялися, що до вас ніхто не ходитиме, бо є три кінотеатри, які функціонують вже давно?

– Зазвичай в чернівецьких кінотеатрах показують касове кіно. Виняток – комунальний кінотеатр «Чернівці», який час від часу бере фільми, який він змушений брати. Тому там може траплятися щось не суперкомерційне, наприклад, якесь українське кіно, непопулярне документальне. А так – немає конкурентів.

Коли ми робили Альтернативний кінозал, фактично створили маленький кінотеатр з показами раз в тиждень. Ми чітко розуміли, скільки до нас прийде людей і яка наша аудиторія. А їх ще навіть трошечки менше прийшло, на відсотків 20. Ми розуміли, яка буде кількість, не очікували, що на якесь, умовно, класне українське документальне кіно прийде хтось, хто мав би дивитися Трансформери. Ніхто не чекав цих людей, але хотілось просто збільшити ту аудиторію, яка в нас вже була. Ми показували фільми, що перебувають на межі мейнстріму і авторського кіно. Тобто контент для досить широкої аудиторії.

Zhan Pobe

– Чи часто заходи збиткові?

– Відсотків 20%. Це часто буває.

– Не змушує замислитись про зупинення проекту?

– Це дуже розчаровує і демотивує. Але, можливо, через довгостроковість планів ми розуміємо, що зараз погано, потім буде краще. І справді з часом стає все краще. Але дійсно це демотивує, інколи хочеться взагалі нічого не робити, коли ми все організовуємо добре, а людей мало. На якийсь час все уповільнюється,бо немає тоді в голові якогось супернатхнення далі щось робити. Але я хочу, щоб це було мотивацією виходити на стабільний бюджет або отримати іншу підтримку, можливо, локальну; знайти ще більше однодумців. От щоб це мотивувало робити, а не демотивувало і спонукало не робити нічого.

– Хто в твоїй команді?

– У нас є дизайнерка Маркош Крижак, сесійний дизайнер Микола Буженіца. Є два фотографи, один з яких ще знімає нам відео: Вова Гуцул та Ілля Стурко. І ще є я, як кординатор. Та Альона Голєва – асистент, частково проджект-менеджер, допомагає мені координувати певні деякі події і кілька проектів. Але ми на такому рівні, що кожен з нас може виконувати різні функції: від логістики до дизайну.

– Який захід був найбільш вдалим?

– Я не знаю, який критерій вдалості.

– Може, ваше постзадоволення віл організованого?

– Важко сказати, тому що були суперкамерні події, наприклад, концерт експерминальної музики, на який прийшло 30 людей, але було дуже класно від цього, тому що є розуміння, в якому процесі ми беремо участь і що ми в певному контексті перебуваємо. Це найважливіша ознака нашої діяльності. Я розумію, що цей концерт міг спокійно добре виглядати і в Берліні, і в Києві чи Тернополі. Тобто що це пристойний левел івенту.

А найбільш вдалий захід важко виділити, тому що в нас різні події: і кінопокази, і лекції, і концерти, і зустрічі з режисерами і таке інше. Важко виділити, бо це різнопланові події.

– А ви постійно шукаєте нове місце для проведення кожного заходу?

– Це, по-перше, залежить від події. А, по-друге, від умов, в яких у Чернівцях доводиться працювати. Якщо говорити про концерти, то в нас абсолютно немає концертних майданчиків для тієї не суперкомерційної музики, яка для нас цікава. Будь-яка людина, яка займається у Чернівцях івентами, скаже, що в нас немає концертного майданчику на 100 людей. І навіть пристойного бару. Тобто щоб зробити подію і поєднати її з цими «околоконцерними штуками» як, наприклад, випивання алкоголю, якщо це «не сидяча» музика. А якщо «сидяча», то все одно немає місця, яке б ми вже освоїли, тому використовуємо місця партнерських організацій, галерей. Інколи співпраця вдала, а інколи – не дуже. Тому що є багато нюансів зі звуком, акустикою, орендою обладнання і таке інше.

Галерею можна використати для одного типу заходу, але абсолютно неможливо для іншого. Інколи можна зробити захід в дворі, як ми робили в дворику Краєзнавчого музею, але він також підходить для конкретного концерту, але не підходить для іншого. Тому я знову повертаюся до умов, у яких працюють такі незалежні організації, як наша. Раз нам вдалося домовитися про місце проведення за конкретну плату чи на якихось умовах, а на наступний раз нам кажуть: «Ні, вибачте, до побачення. Ми цього не розуміємо».

– Одні і ті ж партнери так відмовляють?

– Так, звісно. Наприклад, ми робили один з останніх концертів у дворику музею, хотіли провести там ще один захід, а нам відмовили. Хоча він там дуже круто вписався би. Так практично з усіма локаціями. Звісно, є такі, які безвідмовно з нами працюють. Наприклад, галерея «Sweet-Art».

З клубами чернівецькими ми не близькі. Якщо вдалося щось проштовхнути, то з такими зусиллями, що мені аж дивно ставало, що це виходило взагалі. Насправді більше логістичних проблем і зусиль, які навколо організації, ніж в самій організації івенту. А проблеми з місцями і партнерами, які мають певний ресурс, насправді більші. Чи це Будинок естетики, чи це клуб. З комерційними закладами зрозуміло, у них інша ціль – заробляти гроші. Інша справа, що немає закладів під Департаментом культури, які би мали шукати такі організації, як наша, і залучати їх до своєї роботи. Як це робиться у нормальному середовищі.

– І у нормальних містах.

– Якщо говорити про Україну, то така ситуація всюди. Є винятки, де міська рада і Департамент культури, які дивляться вперед і співпрацюють. Чи є якесь фінансування. Якщо говорити про комерційні заклади, то навіть і вони мали б бути зацікавлені. Наші інтереси навіть пересікаються. Ми робимо подію для того, аби вона відбулася і зрушилось щось вперед. А їм було б цікаво, якби в певні дні і час проведення цього заходу було б не збитковим, але відбувалося у них. Та вони проти цього, бо це відлякує їхню аудиторію, яка приходить попити пиво і яка взагалі нічого не бачила крім класичної гітарної групи. Через це є ці навколо організаційні проблеми.

Якби у нас було мультифункціональне місце, в якому можна провести події різних типів, то ми б організовували заходи набагато частіше, навіть якщо вони були би збитковими. Ми б придумали механізми, якими можна було б заробляти якимось чином. Але тоді це була б серйозна точка в Чернівцях. Це було б сильно. Тоді діяльність можна було б поширити і збільшити частоту. А так – концерт раз-двічі в місяць.

– Але ж ви точно мали розмовляти з владою про виділення місця. Вони відмовляли через що?

– Насправді є багато ньюансів, як кажуть в таких ситуаціях. Є різні рівні: є міська рада, є департамент культури, в якому довгий час був керівник, з яким не вдавалося домивитись. Я більше витрачав енергії на одну розмову з ним, чим на організацію подій за півроку. Зараз там взагалі нікого немає. Я не знаю, що там буде. Грошей на культуру в Україні і так дуже мало виділяють, а через те, що вони йдуть на фестивалі «Майорить жовтоблакить», то взагалі сумно. Це топ-рівень. Є ще безпосередні виконавці, тобто менеджери культури, ну нібито менеджери культури. Я не знаю, що вони роблять. Музей – зрозуміло. Щось виставляє, є відвідувачі, може дати статистику..

Це взагалі дуже цікава штука і про це можна цілу годину говорити. Коли виконавці, тобто менеджери культури, державні, можуть показати, що працюють дуже класно. Бо в них був проведений такий фестиваль, такий… Музейники можуть сказати, що в них було тисячу відвідувань за рік, це норма! Все виконано! Правда, половину з них – школярі, яких заставляли піти на екскурсію. А тепер нижній рівень, де ці виконавці теж би мали бути зацікавлені, а вони не зацікавлені. Є люди в музеї, які пропонують щось сучасне, зацікавлені зробити якісно, але рішенням зверху їм це забороняють. І все накривається. Але все це пов’язано і з законодачим рівнем, наприклад м’яко кажучи, недосконалими статутами установ. Наприклад, більшість комунальних закладів культури не можуть здавати в оренду щось. Тобто вони не можуть брати участь в економічних відносинах. А могли б здавати в оренду, отримувати більше грошей, зробити ремонт, зробитися сучаснішими і так далі. Але вони не можуть. Та і самі ці виконавці, менеджери, не знаю, що роблять. У них дуже дивна робота. Так само вони можуть прозвітувати, що провели фестиваль бардівської пісні, на якому було чотири барди, яким за 50. І основне досягнення одного з них – це те, що він патріот. От і все. Але ця система працює. І коли ми їм щось пропонуємо, то це, по-перше, їм просто не потрібно, а, по-друге, це зараз там щось буде. Це ж буде рух, хтось там буде рухатись… Таке.

Інша річ, якби була якась точкова співпраця. Колись дуже давно ми робили кінопокази в Шепетівці (так неформально називають Будинок естетики): привозили фестивальні програми різних українських фестів короткого метру. Контент був класний, але для нас важливо і те, щоб це виглядало нормально. А Шепівка, м’яко кажучи, місце не дуже привабливе. Чому не зробити її привабливою, не здавати в оренду за ту плату за культобслуговування, яка дозволена? Щоб це було економічно вигідно. Змінити статут, робити концерти, комерційні, будь-які. Словом, система недосконала від статутів до менеджерів.

Є ймовірність, про яку дізнався з внутрішніх розмов, про те, що буде місце в відбудованому кінотеатрі імені Миколайчука. Воно буде відкрите. Але кінотеатр все одно створений не під ті потреби, які дійсно є сьогодні у Чернівцях. Якщо говорити про кінотеатральний зал, там немає маленького, гнучкого залу, який міг би адаптуватися під контент, який міг би показувати різне кіно. Там буде тільки величезний зал. Концертного майданчику там також не буде, тільки виставкова зала.

Тому справді у Чернівцях організовувати івент – це робити 70% неприємної роботи: шукати щоразу місце, обладнання і таке інше. Тому саме ця неприємна робота більше демотивує, ніж коли приходить небагато людей. Коли ти в концерт вкладаєш набагато більше зусиль, ніж якби ти цей концерт робив в якомусь польському чи німецькому місті. Хоча в цьому є своя романтика, бо кожен концерт – це певний челендж. Це пригода.

– Зараз слухаю Тебе і розумію, скільки сил ви вкладаєте у організацію навіть одного заходу. Колись на попередній роботі я з командою організовувала заходи, і знаю, наскільки це важка і клопітка робота. Але тоді у нас було місце, а у вас навіть немає місця.

– У хабі був певний напрямок і розвивалася аудиторія, вона вже була. Залишалося її тільки змусити туди прийти і заплатити гроші. Коли є місце, воно наживає свою атмосферу…

– Набуває популярності, працює сарафанне радіо…

– Так. Всі вже знають, що там щось відбувається, саме там, а не ніде інакше. Але з іншого боку, коли ми використовуємо різні місця, в цьому є і плюс. Тому що зробити концерт у дворику музею – це набагато крутіше. Тому що музикант буде далі їхати в тур і в кожному місті розповідати, як це було круто. І всі про це будуть говорити. Це було раз і це не повториться. Якби ми щоразу робили в одному клубі, продавали там алкоголь, то це б нікому не запам’ятовувалося. А так у наших заходах є шарм, правда, від цього сідає батарейка у організаторів.

– Скільки Ти перепробував способів реклами, щоб вибрати інструмент для себе?

– В основному, ми використовуємо тільки соціальні мережі. Ми не використовуємо рекламу в газетах. Це пов’язано з специфікою заходів. Хоча наші анонси Кінозалу публікують в газетах чи ТБ. А так – тільки соцмережі і постери інколи. Останні не масово розклеюємо, а тільки по тих місцях, де крутиться наша цільова аудиторія. Буває таке, що ми після того, як подія уже відбулася, чуємо: «О, це класна подія була. Але я на неї не пішов, бо не бачив анонсу». Таке трапляється, але більшість людей бачать це у Фейсбуці, на сайті, Вконтакті.

– Які плани на майбутнє?

– Найближчим часом будемо робити дуже цікавий проект, що називається Like At Home (Як Вдома). Цього року наша організація брала участь в програмі «Tandem Ukraine». Її суть полягає в тому, що культурні менеджери з різних країн разом роблять спільні проекти. Один проект організовують два менеджери двох різних організацій. Ми колаборуватимемо з латвійською організацією Lieapaja Creative Industry Cluster (м. Лієпая)

Отже, Like At Home — соціально-мистецький проект, що полягає у дослідженні та порівнянні дизайну інтер’єрів приватних та напівприватних просторів двох міст (Чернівців та Лієпаї). Тобто паралельно у двох країнах ми будемо фотографувати інтер’єри приватних квартир, закладів культури, муніципальних установ, перукарень, кафе і т.д, а після видамо артбук з фотографіями та листівками. Ми зацікавлені у прослідковуванні певних тенденцій для дизайнерських рішень у двох країнах. Акцент будемо робити на тих просторах, де їх безпосередні користувачі можуть самостійно обирати ті чи інші меблі, аксесуари, покриття чи рослини для їх обставляння. Потрібно зауважити, що проекти у обох містах будуть супроводжуватись ще й іншими акціями, такими як виставки, інсталяції тощо

В будь-якому разі уся детальна інформація по цьому проекту з’явиться найближчим часом, презентації у обох містах заплановані на початок вересня.

Крім цього, я сподіваюся, що далі ми будемо продовжувати нашу типову організаційну діяльність. Хоча й скоріше за все, організуваватимо трохи менше подій. Можливо, націлюватимемось на якісь більш довгострокові проекти. А ще на діяльність, де будемо щось продукувати своє, як дизайнери, фотографи, художники.

Також найближчим часом планується залучення нових людей до діяльності нашої формації. Посилання:

www.dzestra.org
fb.com/dzestra
vk.com/dzestra
www.dzestratalks.org
fb.com/dzestratalks
vk.com/dzestratalks
www.cartonfilmclub.org.ua
fb.com/ cartonfilmclub
vk.com/ cartonfilmclub

fb.com/altcinema
vk.com/altcinema

Поділитись

Написати коментар